Головний DREAMER країни, автор хіта «Не маю права» — MÉLOVIN розповів про свій ювілейний рік у шоубізнесі та прийняття себе.
У Ваших останніх проєктах і словах відчувається тема змін. Це більше про внутрішню переоцінку чи просто хочеться рухатись далі?
Скоріше, це все водночас. Йдеться не стільки про переоцінку, скільки про пошук себе у світі, що постійно змінюється і перебуває в стані метаморфоз. Я відчуваю життя як безперервне перетворення — і в цьому є своя краса. Щодня ти трохи інший: десь мудріший, десь щиріший. Інколи тягне до більшого fashion у мистецтві, інколи — до класики. У підсумку все моє життя — це рух, відкриття нових граней себе і постійне становлення.
10 років у шоубізі — звучить красиво, але що за цим насправді?
За цим стоїть багато сліз, відчаю, перемог і поразок, щастя й невдач. У всьому цьому — справжня повнота, без якої неможливий розвиток. За красивою датою — велика команда, що змінювалася й оновлювалася з приходом нових людей. Це постійний рух і зміни. Мені здається, що ті, хто уникає внутрішніх трансформацій, ніби завмирають на місці, часто — у вразливій позиції. Вони сприймають тиск середовища як щось, що їх ламає. Я ж відчуваю інакше: будь-який тиск лише загартовує мене, як діамант.
А якщо чесно, сьогодні сцена для Вас — це …?
Це життя. Життя і безумовна любов до глядачів.
Ви завжди були епатажним і про вокативним. Що з цього справжнє, а що — частина шоу?
Нічого з цього не є частиною шоу. Це все справжнє, бо інакше я б цього не робив. Мені подобається бути різним — від класики до епатажу, і це мене дуже тішить всередині. Мені подобається, що я не в одному амплуа, я завжди буваю різним, тому що я багатостороння креативна людина. Буваю дуже класичним — під вініловий програвач вдома за келихом газованої водички з лимончиком.
Вас називають одним із найсміливіших артистів української сцени. Чи є межа між сценічним персонажем MÉLOVIN та Костянтином Бочаровим, яку Ви ніколи не перетинаєте?
Межа? Мені важко сказати. Костянтин Миколайович — це радше амплуа продюсера: мене в житті, мене в ковдрі. А MÉLOVIN — це амплуа людини, яка хоче стояти в софітах. Хоча, чесно, мені складно це розділяти. Костя — це за паспортом, це про коло друзів. А MÉLOVIN — це те, що ви бачите на сцені. Вони обидва щирі. Безумовно щирі в тому, що роблять.
Про Вас багато говорять. Що з цього найбільше дратує, бо взагалі не про Вас?
Мене нічого не дратує. Говорять — і це прекрасно. Єдине, що зараз з’являється першим на підкірці, — це коли мене звинувачують у піарі, хоча моя дія щира. Так сталося, що я публічна людина, і все, що я роблю, проходить крізь чужу призму — призму піару. Так воно є, але кожна моя дія — абсолютно щира правда. І я цьому тішуся, бо саме цим я і відрізняюся. Усе моє життя — про вас, про мене, про музику, про гучні заголовки й про правду, про яку хочеться говорити щодня.
Наскільки Вам комфортно із собою поза увагою публіки? Є щось, що досі повністю не прийняли у собі?
Ні, нічого такого немає. Мені дуже комфортно із собою поза увагою публіки. Мені подобається бути вдома наодинці й у колі друзів. Я людина, яка потребує живого спілкування, бо можу побути вдома три-чотири дні на відпочинку — і цього достатньо. Далі мені потрібні люди, оточення, цей енергообмін. Мені дуже подобається допомагати людям і бачити їхні усмішки.
Ви доволі прямолінійний. Чи не доводилось шкодувати про це?
Ні, не доводилося. Тут немає пояснень.
З гейтом у Вас теж довга історія. Вже виробився стійкий імунітет чи все ж іноді зачіпає? Бувало, що й самі трохи підкладали дров у вогонь?
З гейтом я на «ти». Мені як людині, яка дуже тонко влаштована, складно до цього звикнути, тому що в моїй підсвідомості немає установки, що я маю право когось принижувати чи ображати. Я вважаю, що можу лише допомагати людям сяяти ще більше. Мене не виховували так, щоб я когось гейтив. Є речі, які мені не подобаються, але я ніколи не дозволю собі принижувати гідність інших. Чи бувало, що й сам трохи підкладав дров у вогонь? Звичайно. Іноді просто хочеться погратися з гейтерами.
Ви відверті у темі своєї ідентичності, але де та межа між «говорити відкрито» і «захищати особисте»?
Мені здається, що немає межі. Ти робиш все за інтуїцією.
Бути собою публічно — це свобода чи постійна напруга?
Постійна напруга.
А у стосунках: наскільки складно будувати близькість, коли ти весь час «під прицілом»?
Важко насправді, але не мені. Важче обранцю. Цим людям, певно, складніше, ніж мені.
Ви легко розчиняєтесь в людях чи навпаки — обережно заходите в нові почуття?
Я розчиняюсь насправді, але все одно екологічно. Не повністю — у мене є своє життя, і в кожної людини воно має бути на 100%. Ми не маємо повністю розчинятися одне в одному, але я дозволяю собі це приблизно на 50%. Мені це подобається — бути з людиною, яку я обираю.
Для когось Ви стали відкриттям або й навіть точкою опори. Наскільки важливе усвідомлення цього?
Мені це важливо, тому що все, що я створюю в житті, — це про те, щоб робити людей щасливішими через призму любові до себе, через те, що я сам «кайфую» від того, що створюю. Щоразу, отримуючи повідомлення від фанів і людей, які мене люблять, про їхні зміни, про їхню любов, про те, що вони в собі змінили після прослуховування якоїсь пісні, радію цьому. Мене це дуже тішить всередині. Це означає, що я все роблю правильно.
У Вас дуже особлива й віддана спільнота прихильників — «меловінаторів». Хто вони для Вас?
Це моя сім’я. Моя друга сім’я.
Багато артистів бояться комерційного провалу. Що для Вас є справжнім індикатором успіху треку, якщо не брати до уваги перегляди та чарти?
Страх комерційного провалу — це точно не про мене. У мене є пісні, які я випускав, і вони не стали мегахітами, але стали хітами як саундтреки до життів людей, які приходять на мої концерти. Оце для мене дуже важливо. Якщо відгукується — значить це люблять, а комерція — це вже інше питання. Це коли пісня влітає в соціум масштабно. Ти ніколи не знаєш, чи станеться це з наступною піснею. Якби кожен артист це знав, він би просто робив кожну пісню хітом. Я ж просто створюю те, що відчуваю. Іноді це набирає великого розголосу, а іноді залишається ближче до невеликої, але дуже відданої аудиторії, яка це справді проживає.
Те, що 2026-й стане останнім роком Вашої музичної кар’єри, шокувало багатьох. Це було емоційне рішення чи довго до нього йшли?
Я до цього йшов не те щоб довго — приблизно рік. Тому ні, це не емоційне рішення, а абсолютно тверезе і зважене.
Ви самі для себе вже зрозуміли, що далі? Як уявляєте себе поза музикою?
Ні, я просто відкритий до внутрішніх змін, до змін навколо, до стрибка у невідомість. Мені це подобається. Це як із темою смерті — я не боюся її та люблю обігравати у своїх номерах і музиці. Це єдине, що ми точно знаємо про життя. Смерть — це переродження, тому для когось це стане музичною «смертю», але після цього я все одно колись повернусь.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
