Про вишиванку, її сенси та зміст вона може говорити годинами. Але часу для запису було обмаль, та й умістити все у статтю просто неможливо. Тому за горнятком капучино в «Ресторації Мулярових» із засновницею бренду Наталією Гергелюк ми поговорили про головне — повагу до традиції без її ідеалізації.
На початку шляху Gaptuvalnya була локальною історією у Франківську. В який саме момент Ви зрозуміли, що бренд готовий говорити з усім світом?
Є чудовий вислів: «Думай як великий, навіть якщо ти маленький». Попри те, що ми не є якоюсь величезною компанією, амбіції завжди були великі і про всю Україну, а зараз уже й про світ. Ми виходимо за межі внутрішнього ринку. Якщо відкинути творчу складову й перейти до бізнесу, то розвиток компанії завжди залежить від способу мислення власника. Я відкрита людина і мислю масштабними категоріями. Це і стало ключовим моментом, коли я не побоялася заявити про себе.
Ринок української фешн-індустрії зараз надзвичайно великий, ніші переповнені. Що саме вирізняє Gaptuvalnya?
Ми вирізняємося базовими цінностями, які транслюємо в усьому — від комунікації та продукту до візуального стилю. Наш проєкт на Ukrainian Fashion Week минулого сезону мав на меті привернути увагу до першого україномовного альманаху «Русалка Дністровая». Мені здавалося, що про нього знають усі, але відкриттям стало те, що для багатьох ця історія була невідомою. Надихнувшись цією книгою, ми створили власний альманах, куди ввійшли твори семи письменників різних періодів. Для мене це було втіленням у життя мрії, адже книга — це щось вічне, значно глибше за моду. Сама по собі мода не завжди несе велику цінність, але через неї ми можемо розкривати сенси, які живуть у нас. Колекція для цього показу не була комерційною — жоден виріб не продавався, усі сукні ми передали на благодійні аукціони. Натомість саме книга стала ключовим елементом проєкту — тим, що об’єднувало і підсилювало ідею. Це був надзвичайно сильний досвід.
Де проходить межа між збереженням автентики і сміливим новаторством? Чи траплялося Вам свідомо порушувати канони вишивки заради естетики?
Межа проходить насамперед в етичному ставленні до культурної спадщини. Ми дуже уважно до цього ставимося і справді за це переживаємо. Українська культура для мене — жива й динамічна. Раніше традиції та вишивка були заборонені й обросли міфами, нав’язаними радянською пропагандою. Через це сьогодні вони часто надмірно сакралізовані. Мені важливо розвінчувати ці стереотипи й робити культуру доступною. Доступність — це можливість жити нею щодня, а отже — адаптувати до сучасності. Те, що колись наші бабусі робили певним чином, не означає, що ми мусимо відтворювати це буквально, «канон у канон». Ми можемо інтерпретувати традиції по-своєму — саме так культура розвиватиметься.
Як Ви балансуєте між ремісничим підходом «slow fashion» і вимогами бізнесу до масштабування?
Ми робимо ставку саме на «slow fashion», адже не створюємо колекції відповідно до сезонів та до світових правил. Наші релізи — це радше невеликі дропи, які ми презентуємо двічі на рік. Тому масштабуємося не кількістю речей, а розширенням географії.
Що для Вас стало «творчим табу», а що — новим джерелом сили?
Джерело сили незмінне — український народний костюм: від крайки до кептариків та інших елементів поясного одягу. Що стало табу? Це напевно повторюватися або копіювати інших. Хочеться слідувати власному стилю, який уже напрацьований, і щоразу пропонувати клієнтові щось нове.
Ваші колекції завжди виглядали кінематографічно, але співпраця з Франківським драмтеатром вивела це на новий рівень. Як зародилася така колаборація?
«Гуцулка Ксеня» — одна з моїх найулюбленіших вистав, і створити костюми для неї було моєю мрією. Домовитись вдалося не з першого разу, але ми були наполегливі, і врешті «зорі зійшлися». Проєкт із нашого боку повністю благодійний. Частину образів ми створили спільно з костюмерним цехом театру, водночас усі витрати з нашого боку взяли на себе. Я пишаюся цією колаборацією. Хоча у нас насправді є дуже багато різних проєктів, але цей дуже знаковий для мене.
Які головні виклики виникли під час створення сценічних образів?
Сценічний костюм має свої особливості, технологічно відрізняється від повсякденного. Він має бути надзвичайно зносостійким, адже використовується дуже часто, тим більше що постановка «Гуцулки Ксені» дуже динамічна. Також було цікаво працювати з орнаментами: ми адаптовували візерунки з наших регулярних колекцій так, щоб вони добре «читалися» зі сцени та гармоніювали з декораціями й світлом. Сценічний костюм не може бути відірваним від контексту, він має взаємодіяти зі змістом вистави. Я мега щаслива, що нам це вдалося.
А у Вашій особистій колекції вишиванки лише від Gaptuvalnya чи є й старовинні речі?
Я ношу тільки свій бренд, бо обожнюю тканини, з якими працюємо. Для майбутніх поколінь збираю свою «скриню». Це давня мальована скриня з Полтавщини, якій понад сто років. Там багато унікальних речей: стародавні намиста, крайки, венеційські намистини, у нас їх називають пацьорками, баламути. Минулого року на косівському ринку придбала собі старовинний кептарик. Також маю домоткане полотно. До речі, я дуже люблю його, і якби це ремесло сьогодні не було фактично втрачено, я б із задоволенням створила колекцію саме з нього.
Ви б хотіли, щоб Ваші діти теж були закохані у вишивку і продовжили справу?
Я вже бачу їхню цікавість. Якщо вони виявлять таке бажання, — це буде чудово. І це зовсім не про его чи амбіції, а про культуру сімейного бізнесу, яка в Україні фактично не сформована. Коли я приїжджаю в Італію до наших постачальників тканин, то бачу фабрики, де справу веде вже четверте покоління. І це вражає. Ця тяглість поколінь, сімейна єдність і спадкоємність — це і є та культура, за яку ми сьогодні боремося.
Бліц:
Улюблений колір нитки?
Молочний.
Найприємніша на дотик тканина?
Оксамит.
Старовинна сорочка з музею чи сучасна сукня з подіуму?
Залежно для чого)). Для колекціонування — art-piece, то це точно старовинна сорочка колекційна. А якщо десь на вихід, то сукня.
Книга, яку варто прочитати кожній жінці, що шукає своє коріння?
«Та, що біжить з вовками».
Головна риса характеру, що допомогла Вам побудувати бренд?
Сміливість.
Gaptuvalnya через 10 років — це?
Сімейна компанія.
Розмовляла Лариса Фреїшин
