В ексклюзивному інтерв’ю для видання Like кінорежисер, продюсер, сценарист Олексій Комаровський розповів про участь у «Тисячовесні». Він, як експерт проєкту, поділився враженнями від роботи з кінопроєктами, розповів, які історії сьогодні цікавлять українських авторів, що вирізняє сильну заявку та чому саме нові режисери можуть визначити майбутнє українського кіно.
Розкажіть про ініціативу «Тисячовесна» та чому вирішили долучитися як експерт? Як вам цей досвід?
Це безпрецедентний досвід, адже й сама «Тисячовесна» — унікальна за масштабом подія за всі роки незалежності України. Мені було дуже приємно отримати запрошення стати експертом, і я не міг відмовитися, тому що працюю всередині кіноіндустрії й мені важливо не просто спостерігати за її розвитком, а бути безпосередньо залученим у цей процес. Майже два місяці роботи дали можливість побачити величезний зріз того, про що сьогодні думають українські автори, які історії хочуть розповідати і яким бачать наше кіно завтра. Це велика відповідальність, але водночас надзвичайно цікавий професійний досвід.
Яке значення мають такі ініціативи для української культури та кіноіндустрії?
Без нових проєктів культура дуже швидко перетворюється просто на розмови про неї. Тому такі масштабні інвестиції важливі не лише через конкретні фільми, серіали, музику та інші проєкти, які з’являться в результаті. Вони запускають цілий ланцюг: роботу отримують тисячі творців, зокрема автори, актори, технічні команди; народжуються нові компанії та імена; багато молодих талановитих імен отримують шанс проявити себе. А головне — українського контенту стає більше там, де за увагу нашого глядача сьогодні йде величезна конкуренція.
Ви як експерт оцінюєте проєкти саме в категорії «Ігрове кіно». Що відрізняє сильну заявку в цій категорії? За якими критеріями ви визначаєте проєкт, який вартий підтримки?
Сильний проєкт зазвичай відчуваєш раніше, ніж встигаєш розкласти його по критеріях. У нього є історія, яку хочеться побачити, зрозумілий глядач і авторське бачення того, як саме це стане фільмом. Далі вже починається професійна математика: драматургія, актуальність, команда, бюджет, виробнича реалістичність, потенціал дистрибуції. Але є ще один дуже важливий етап — презентація команди. Саме там усе може змінитися: можуть виявитися певні нюанси, наприклад питання щодо авторських прав, через які навіть сильна заявка ризикує не пройти. Бували випадки. Але ці заявки можуть також мати шанс наступного року, коли всі недоліки виправлять.
Наскільки складно обирати?
Найскладніше — обирати не між поганим і хорошим, а між хорошим і хорошим. За кожним проєктом стоять автори, які вкладали в нього місяці, а інколи й роки життя, і це треба пам’ятати. Але експерт не може оцінювати наміри — він оцінює результат і потенціал роботи. Тому в якийсь момент емоції закінчуються і починається відповідальність.
Ви переглянули чимало заявок. Які тенденції є? Що вас найбільше здивувало, зачепило?
Здивував широкий вибір тем. Українське кіно сьогодні дуже активно шукає нову мову для розмови про нас самих. Очікувано багато історій про війну, травму, втрати та ідентичність, але водночас немало жанрового кіно, комедій, сімейних і молодіжних історій. Мене особливо тішить бажання авторів говорити з широкою аудиторією, а не лише з фестивальним середовищем. І є проєкти, після яких ловиш себе на думці: я справді хочу, щоб це було знято. Особливе місце для мене особисто займають історії, які зачеплять юну, молодіжну аудиторію.
Наскільки важливо давати шанс новим режисерам?
Якщо ми не дамо шанс новим режисерам сьогодні, завтра будемо відчувати, що дивимося те, що вже бачили багато разів. Нові режисери — це інші акценти, свіжі візуальні рішення, нові кути зору та інша кіномова. Саме вони приносять у кіно нові форми, стилі й погляди на знайомі нам історії. Зрештою, нові режисери — це більший вибір для глядача.
На вашу думку, чи можуть такі ініціативи змінювати, розширювати українську кіноіндустрію, відкривати нові імена?
Нова індустрія з’являється не тоді, коли ми багато говоримо про нові імена, а коли даємо їм можливість щось створити. Великий конкурс запускає конкуренцію ідей, команд і підходів, а це завжди рухає середовище вперед. Частина підтриманих проєктів стане успішною, частина — ні, і це абсолютно нормальний процес для будь-якої індустрії. Але серед них точно з’являться люди, про яких сьогодні ми ще не знаємо, а за кілька років говоритимемо як про важливих представників українського кіно.
Чи достатньо сьогодні просто створювати українське? Чи бачите, що запит до якості в аудиторії виріс?
Напис «українське» більше не дає автоматичної знижки на якість — і це дуже хороша новина. Наш глядач дивиться Netflix, HBO, Amazon, світове кіно і порівнює український продукт уже не лише з тим, що створювали в Україні п’ять років тому, а зі світовим кіноіндустріальним рівнем. Патріотична мотивація може привести людину на перший сеанс, але змусити її рекомендувати фільм може тільки саме кіно. Тому наступний етап для нашої індустрії — не просто створювати українське, а створювати українське, яке обирають.
