Медицина, депутатська робота, міжнародні проєкти і спорт — здається, вона встигає все і навіть трохи більше. Та за усім цим — не лише результат, а й щоденна дисципліна і постійний пошук балансу. Про ритм, від якого складно відмовитися, і прості речі, які допомагають не загубити себе у всьому цьому, розповідає заступниця генерального директора «Центру інфекційних захворювань Івано-Франківської обласної ради» Наталія ДЬОМІНА.
Медицина, депутатство, міжнародні проєкти, спорт — Ви постійно в русі. Чи буває відчуття, що цього «забагато»?
Постійно. У мені ніби борються дві особистості: одна каже «Досить!», а інша не може бути без діла. Характер такий, що постійно мушу рухатися, і цей рух має бути різновекторним. Буває, звісно, від- чуття, що вже все, це межа. Тоді практикую радикальний відпочинок. Останні роки зрозуміла, чому раніше відпустка тривала не менше 24 днів. Тільки через тиждень без соцмереж і телефона десь за кордоном з’являється ресурс знову «впрягатися» і працювати далі.
Ви людина контролю чи навчилися відпускати ситуації?
Я — про контроль. І з віком почала розуміти, що це моя проблема. Зараз вчуся трохи відпускати. Починаю день із думки: що зможу — зроблю, що не встигну — значить так має бути. Але коли справ забагато, рятує тільки жорстка дисципліна. І це — щоденна робота над собою.
При такому ритмі є місце для спонтанності?
Є, але не так багато, як хотілося б. У мене дуже чіткий режим: підйом о п’ятій ранку, сон — не пізніше десятої. Якщо затримуюсь на кілька хвилин, — починаю нервувати, що не висплюся. Зранку — обов’язково спорт. І це вже навіть не питання вибору, а як почистити зуби чи випити каву. До речі, займаюся вдома — це економить час і прибирає всі зайві «ритуали» типу зборів у зал, підбору одягу та вигляду. А от спонтанність дозволяю собі у вихідні. Можу сказати всім домашнім: «Не будіть мене!» і просто спати, скільки хочу. Це мій маленький бонус. Бо зазвичай на восьму ранку я приїжджаю на роботу вже на свою «другу зміну».
Як у цьому всьому не загнати себе в стан «суцільного треба»?
Я все ще шукаю цей баланс. Бо кожен напрям потребує уваги: медицина — це постійна відповідальність і дзвінки, депутатська діяльність — засідання, підготовка, рішення. Плюс спорт, тренування, проєкти. Зараз, наприклад, ми реалізовуємо масштабну ініціативу за підтримки США щодо тестування на ВІЛ по всій області. Це величезна логістика та системна робота. Другий проєкт — «Бадмінтон і зір», який ми втілюємо в життя вже три роки разом з командою та федерацією бадмінтону. Ми відкриваємо секції у школах, адже цей вид спорту терапевтично впливає на зір. Це не просто ідея, а ціла система: закупівля інвентарю, навчання вчителів, виїзди мобільних бригад лікарів. Фахівці обстежують дітей на місці, бо часто ні батьки, ні самі діти навіть не здогадуються про проблему. Це складно і ресурсозатратно, але критично важливо.
Є щось, що Ви давно хотіли реалізувати, але відкладаєте?
Якщо чесно — зараз настільки щільний графік, що навіть немає часу вигадувати нові плани. Є речі, які цікаві, але потребують часу, щоб у них зануритися. Зараз мій головний план — тримати цей темп і не втрачати задоволення від простих речей.
То що ж його приносить?
Бадмінтон. Це моє повне перезавантаження. Тричі на тиждень я тренуюся з колегами. Там немає політики чи надмірної відповідальності — лише спорт, жарти й чиста енергія. І ще — музика. Я маю музичну освіту, і для мене це дуже сильний ресурс. Коли настрій у «мінусі», я вмикаю джаз чи блюз — і це буквально змінює стан. Звучить просто, але саме це тримає в тонусі.
реклама
