Провідна викладачка аргентинського танго та засновниця школи танцю «ЛЕ Шкробтак» ОЛЕНА ЛІСНИЧА поділилась з Like своїми думками про значення вишиванки у фотопроєкті «Вишитий орнамент – це не про минуле, це про нас сьогодні».
Вишиванка для Вас — більше про традицію чи про стиль?
Для мене це симбіоз. Традиція — це мій корінь, те, що втримало мене, коли я покидала Харків під обстрілами. А стиль — це те, як я несу цю гідність сьогодні у Франківську. Це не просто одяг, а мій маніфест світу: «Я є, я встояла, я красива».
Чи маєте сімейну або передану в спадок вишиванку?
На жаль, моя спадкова історія залишилася лише в пам’яті. Але коли старе втрачається, ми стаємо тими, хто закладає нову спадщину. Я купила собі нову вишиванку вже тут, на заході України. Тепер вона стане тією першою реліквією, яку я колись передам далі.
Якби Ви описали вишиванку трьома словами — які це були б слова?
Ритм — як візерунок на полотні чи такт музики. Броня — та, що захищає серце. Гідність.
Чи носите Ви вишиванку тільки на свята, чи й у повсякденному житті?
Я можу вдягнути її як на ділову зустріч, так і на урок танго. Коли на мені орнамент, навіть спину тримаю рівніше. Це одяг, який нагадує мені, хто я, навіть у звичайний вівторок.
Вишиванка + джинси чи традиційний образ?
Безумовно, мікс. Я люблю джинси, кросівки, динаміку. Традиційний стрій — це неймовірно красиво для особливих моментів, але вишиванка у поєднанні з сучасними речами — доказ того, що наша культура жива, пластична, вписується в ритм сучасного міста й бізнесу.
День вишиванки для Вас — це…
День видимості. Знаєте, у танго є момент, коли пара виходить на середину ронди й стає помітною для всіх. Для мене цей день — саме така «ронда». Ми «вдягаємо» своє коріння поверх серця, щоб нагадати собі й світу: ми не просто вижили, ми продовжуємо квітнути. Це свято солідарності, яке об’єднує мій Харків і мій Франківськ у єдине полотно.
