Сьогодні речі дедалі частіше обирають не лише за зручністю, трендовістю, а й за змістом, сенсами. Особливо цінними стають ті, які створено вручну, з історією та символами. Саме так працює майстриня Любов Удовенко, переосмислюючи традиційну техніку вибійки.
Фото: Олег Нетецький, ескізи: «дерево життя» Марини Феноти
Вибійка — один із найдавніших способів декорування тканини: своєрідний друк візерунків за допомогою різьблених штампів і фарб. Колись українці нею прикрашали одяг, рушники й побутові речі, вкладаючи в орнаменти символи та побажання.
Інтуїтивний шлях до традиції
У XV столітті місто Кролевець вважалося одним із центрів вибійкового мистецтва. Майстриня Любов Удовенко, яка сьогодні працює з цією технікою, також родом із Сум. Символічно, що до вибійки вона прийшла інтуїтивно, через власний творчий пошук.
«Прийшла я до вибійки інтуїтивно, навіть не знаючи, що така технологія існує. В 2017 році я почала шити одяг на замовлення та для себе і хотіла робити авторські малюнки на одязі. Для мене вибійка — це можливість втілити будь-який задум у життя. Я друкувала на стінах, шафах, не тільки на одязі».
Спершу вона експериментувала буквально з усім, що було під рукою: ламінатом, пінополістиролом і звичайним тонким лінолеумом. Згодом це переросло у техніку, яка поєднує традиційну вибійку та ліногравюру.
«Моя технологія — це щось середнє між ліногравюрою та вибійкою. Бо вирізаю я не на дерев’яних дошках, а на спеціальному гумовому лінолеумі. Але зовнішній вигляд штамп має, як традиційна вибійка, бо має дерев’яну основу».
Для Любові вибійка — не лише про красу, а й про позицію. Майстриня критикує культуру масового виробництва, наголошуючи на відповідальності за вибір речей.
«Якість — це завжди дорого. Якщо ви хочете подешевше, — ви «спонсоруєте» поповнення звалищ сміття. Якщо річ дорога, — за нею стоїть свідомо екологічне виробництво, людськість та час. За крафтовою річчю, ручною роботою, стоїть людина, яка чесно розказує й показує процес своєї роботи і сенси, закладені в неї. Тому, українці, купляйте крафт, поки він не вийшов на рівень люксу, бо все до цього йде!».
«Мені важливі речі з вкладеним сенсом»
Ілюстрація: Сергій Мірчук
«Мені подобаються екологічні матеріали, українське традиційне вбрання, осучаснення і відновлення музейних речей. Аксесуари та одяг з вишивкою, вибійкою, ткані на верстаті вручну крайки, плахти, сорочки. Я обожнюю наших майстринь і майстрів», — додає Любов Удовенко.
Для неї такі речі — це не лише про естетику, а про зв’язок з культурою, людьми і ручною працею, яка повертає речам їхню справжню цінність. Дедалі більше людей намагаються знайти власну ідентичність через одяг.
«Мені в «кайф», що зараз багато людей шукають себе і свій стиль, вводячи такі речі в свій гардероб. Відгукується така свобода в пошуках власного стилю. Я бачу, що автентичні техніки і є трендом».
Серія штампів «Дерево життя»
У традиційній вибійці орнаменти ніколи не були випадковими — вони несли символічний зміст. Над серією штампів «Дерево життя» майстриня працювала разом із художницею Мариною Фенотою, яка пояснила значення символів:
«Дерево життя існує в різних культурах, це давня традиція… У мене це набуває ще й екологічних сенсів: життя вперто існує будь де — трава пробивається через асфальт і бетон. Подивіться, як швидко природа завойовує свої території назад».
Наступний символ — про родину та безперервність поколінь, додає художниця.
«Родинне дерево, в якому нащадки розгалужуються від стовбура, як гілки і листячко. Дерево життя символізує світобудову».
Інші елементи орнаменту також мають своє значення:
«Квіти — це дуже вітальний символ, про розкіш і повноту життя. Плоди — це плоди життя і праці. Коники — це про силу і про чоловічу енергію. Пташки поєднують землю і небо, мрії і матеріальне».
Міста, що залишають відбиток
Особливе місце у творчості майстрині займають роботи, присвячені містам України.
«Я зробила серію шоперів з містами, які відвідувала і які мені відгукнулись. Приїжджала в нове місто і знайомилась з ним. Інтуїтивно обирала місця, які хочу відтворити. З Вінницею було одразу зрозуміло, бо завжди, коли приїжджала, поверталась до Вежі. З Франківськом було складніше, бо я прожила вже три місяці тут і місто починає обростати новими спогадами й наповнюється подіями. Тому з Франківськом планую три різні шопери».
Для рідних Сум це знакові архітектурні образи:
«Ну, звісно, я люблю Альтанку і Троїцький собор, які є символами мого рідного міста Суми. Люблю спогади, повʼязані з тим місцем».
Сьогодні творчий процес для Любові нерозривно пов’язаний з особистими переживаннями війни, переїздом і адаптацією до нового життя:
«З переїздом я залишила свою простору майстерню в Сумах і зараз не маю ні можливості, ні бажання починати все з нуля. Шлях крафтяра не такий легкий, як здається. Я зараз вчусь жити й бути корисною на своєму місці».
Натхнення майстриня знаходить у цінності кожного дня.
«Надихає усвідомлення цінності цього дня. Велика команда людей по всій країні працює, щоб фронт стримував терористів. Ми живемо життя за себе і тих, хто загинув, тож живу це життя гідно, готуючись замінити тих, хто виборює для нас час на підготовку».
