Його насичена барвами «Зоряна ніч» наче дихає спокоєм, яскраві та сповнені непідробної наївності янголи повертають магію дитинства, а чудернацькі вигадливі риби взагалі дивують. Пастельні, легкі чи навпаки — глибокі й сповнені особливих сенсів, які може відчитати не кожен глядач , — кожна з робіт по-своєму особлива і впізнавана. Хоч сам франківський художник Орест КУЗІВ переконує, що у творчості може бути дуже різним. За філіжанкою кави говоримо про настрій на полотні, кохання, яке стало серією робіт, і творчі паузи.
У малярстві Ви більше за правила чи за відчуття?
Скажу так: кожен художник спочатку, коли навчається, дійсно, наслідує академізм. Є ті, хто малює за правилами, і ті, хто — ні. Колись я теж малював за правилами, мені це подобалося: пейзажі, імпресіонізм, композиція — все, як має бути. Але останнім часом, десь роки два, мені почав подобатися наїв. Коли ти маєш професійні навички, але в роботах відчувається якась дитячість. Сідаю, беру полотно і, скажімо, що в голову «стрельне», те відразу фіксую на полотні.
Без ескізу?
Не завжди. Можу сісти, поспілкуватися за кавою, бути в ейфорії, і за годину, іноді за півгодини — готова картина. А буває, що змушую себе працювати три дні поспіль. Усе залежить від емоції. Я ніколи не малюю насилу.
Найдовший період, коли не хотілось братися за пензля?
Зараз, наприклад, місяць не малював. Я ніби «кайфую» від паузи, назбирую матеріал у голові, щоб потім в якийсь момент його видати. Така творча перерва інколи дуже потрібна. Хоча загалом бажання малювати в мене завжди є — це і хобі, і ремесло, і життя, все разом.
Колір для Вас — це про настрій чи про ідею?
Коли художник навчається, йому пояснюють чотири основи живопису: колір, композиція, тон і температура. Поєднувати їх дуже складно, і якщо щось випадає, — картина порушує академічні норми. Я завжди захоплювався митцями, які працюють з піввідтінками, ніби ювеліри, шліфують колір, як діамант. У мене були різні періоди: час, коли тягнуло до червоного, або період чорного тла. Думаю, у багатьох так. Тому для мене колір — це все-таки більше про настрій, а не про ідею.
Що рятує від вигоряння або ж надихає?
Дружина. Це не просто муза, а людина, яка тримає тебе більше, ніж будь-яке натхнення. Якби вона не розуміла те, що я роблю, мені було б значно важче. Ти маєш горіти бажанням, тоді це ніколи не набридає. Але поруч обов’язково має бути хтось, хто це приймає і підтримує.
Кохання змінило вектори Вашої творчості?
Звичайно. Я багато що переосмислив, почав прислухатися, щось міняти. І це точно пішло на краще. У мене навіть була серія з десяти картин, які ми залишили вдома. Це такий наш період — від початку стосунків до одруження. Я малював, пересилав їй роботи, дуже особисті, пов’язані з почуттями й романтизмом.
А є ще якісь роботи, які шкода віддавати?
До недавнього часу у мене було близько 150 картин, які я не продавав. Оформлені в дорогі багети, мій «кістяк», який завжди міг дістати для виставки. І десь місяць тому знайшовся поціновувач, який викупив їх усі. І, знаєте, для художника це ніби «Оскар» (усміхається).
Що вважаєте найбільшим компліментом для художника?
Батьки завжди кажуть: «Головне — не схопити «зірочку». Я стараюся залишатись таким, яким був з самого початку. Є хороша фраза: рух — це все, кінцева мета — ніщо. Я в це вірю. Визнання для художника — це коли його картини купують.
Бути сином художника — це більше підтримка чи постійне порівняння?
Коли ти народжуєшся у творчій сім’ї, від тебе чекають не менше, ніж від батьків. Це трохи напружує внутрішньо. Був навіть період, коли люди думали, що це батько малює мої картини. Але в нас з татом дуже теплі стосунки. Є конструктивна критика, завжди класна. У творчій сім’ї мусиш показати, що ти — окрема особистість.
Якби не живопис, то що?
Був би істориком. Крім того, що малюю, я ще й колекціонер. Збираю старі речі Станіславова: пляшки, антикварні праски, ключі — їх у мене понад дві тисячі, тарілки. Колись навіть займався антикваріатом, щось перепродавав, а кращі речі залишив собі. Мені це дуже подобається і не покидає ніколи.
У майстерні панує тиша чи музика для натхнення?
У мене декілька майстерень і атмосфера всюди різна. З вікон однієї, наприклад, видно старі, ще австрійські вілли. Це сильно впливає на внутрішній стан. А от музика буває, що навіть дратує. Часто мені потрібна просто тиша.
Ваш характер на полотні. Який він?
Не знаю, я можу бути різним. Колись мене знали за пейзажами, імпресіонізмом, тепер моя любов — наїв. Працюю в різних манерах, і пензлями, і мастихіном, а можу й просто руками малювати, наприклад, розтушування, або місяць пальцем зробити. Звісно, є певні секрети, прийоми, які я ніколи не розказую, бо до них треба дійти самому. Але загалом я закладаю в картини позитив — це мій стан.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
