Суспільне Культура та Українське Радіо опублікували текст Радіодиктанту національної єдності 2026.
Нагадаємо, автором цьогорічного тексту став ветеран російсько-української війни, поет, письменник Артур Дронь. А читали його вчитель Артур Пройдаков та громадська діячка Даша Астаф’єва.
Лист, який не закінчується
Дозволиш написати листом? Виводити літери ручкою, чути шурхіт паперу, залишити чорнильний слід на пальцях – вічна романтика! Мова направду не знає меж: пишеш крізь пів хвилини й доби, держкордони й блокпости… Складаєш букви в абзаци, як різьбяр відшліфовуючи кожну деталь, а потім – слова мандрують часом.
Деколи вони схожі на нас: сходяться разом курйозно, але стають нерозлучними. Наприклад, люди кажуть: “міцно любити”. Уяви собі! Не “дуже”, не “гіперсильно”. Любити міцно. Ніби тримати за руку. Довго-довго обіймати. А інколи – прокидатися зранку і не знаходити поряд, але хоч-не-хоч розслонити штори в кімнаті чи розстібнути зеесушного спальника в бліндажі. Це також про міцну любов. Може, навіть найміцнішу.
Коли в теперішньому страшно, мова захищає нас – і то не впівсили, а намагаючись сконструювати майбутнє. Подивись: заховалося слово “останній”. Кожна зустріч відтепер крайня, навіть коли це суперечить правилам слововживання. Бо завжди буде наступна. Бо наша зустріч важливіша за будь-які правила.
І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для кожного. Якби навіть ці слова лунали різними голосами, а мільйон людей водночас записували їх, кожен думав би про когось особливого. Я – про тебе.
Ми зустрінемось попри всі правила. Вір мені міцно! Якщо мова непідвладна часопростору, то і лист цей не закінчується ніде й ніколи.
Я люблю тебе. Так є завжди.