Співачка Світлана Тарабарова продовжує створювати й зберігати світло навіть у найтемніші часи. Чому стала рідше давати інтерв’ю, що для неї означає новий альбом та чи може штучний інтелект створити справжню музику, читайте в інтервʼю для Like.
Наша реальність, без перебільшення, страшна й виснажлива. Як Ви? Що Вас сьогодні повертає до тями у найтемніші дні?
Я, як і всі ми, вчуся жити в цій реальності. А зараз це можуть бути паралельно навіть кілька реальностей, проте це наше сьогодення. Бувають дні, коли сил дуже мало і я вже не намагаюся робити вигляд, що завжди сильна. Мені здається, це теж важливо — дозволяти собі втомлюватися, плакати, злитися, бути неідеальною. Мене повертають до життя дуже прості речі: мої діти, обійми, музика, ранкова кава, розмови з близькими. І робота, яка має сенс. Коли розумієш, що твоя пісня, концерт чи проєкт комусь подарував хоча б кілька хвилин світла — це дуже тримає.
Познайомилася з Вами у Франківську на початку повномасштабного вторгнення. Мені запамʼяталися Ваша відкритість і світло. Як вдається не втрачати це світло?
Дякую вам за ці слова. Я добре пам’ятаю Франківськ, який в перші два найважчі місяці повномасштабного, коли наш будинок під Києвом був в окупації, став для нас другим домом. І я завжди буду за це вдячна. Я не думаю, що мені завжди вдається не втрачати світло. Буває, що воно дуже маленьке. Мені допомагає думка, що світло — це не про те, щоб ніколи не сумувати. Світло — це навіть у найтемніший день знайти в собі сили зробити щось добре. Можливо, саме з таких маленьких речей і складається наше велике світло.
У Вас за останні декілька років не так багато інтервʼю. Чому рідко даєте великі інтерв’ю?
Я не дуже люблю говорити одне й те саме заради того, щоб просто бути присутньою в інформаційному полі. За ці роки багато чого змінилося і в мені, і в моєму житті. Я стала набагато обережніше ставитися до особистого. Є речі, які хочеться залишити тільки для своєї родини. Але коли виходить нова музика або важливий проєкт — я із задоволенням про це говорю.
Ваш новий альбом «Липень в її очах» — про що він для Вас?
«Липень в її очах» для мене дуже особистий. У ньому є ностальгія за безтурботністю, за юністю, за тим відчуттям літа, коли попереду все життя. І водночас це альбом дорослої жінки, яка вже знає ціну любові, втрат, вибору і щастя. Цей альбом — про бажання жити. Саме жити, а не просто переживати день за днем.
Липень — це сьомий місяць і до альбому увійшло сім треків. 7 — це особливе число для Вас чи тут щось інше?
Так, сім для мене має особливу магію. Я народилася 26 липня, липень — мій місяць, сьомий місяць року. Тому сім пісень у цьому альбомі склалися дуже природно. Мені взагалі подобається символіка. У цьому альбомі багато таких маленьких деталей, які на перший погляд можуть бути випадковими, але для мене вони дуже особисті.
Згадали про день народження. А чи змінилося у Вас сприйняття цього дня?
Дуже змінилося. Раніше день народження був більше про свято, подарунки, друзів, красивий вечір. Зараз це передусім про вдячність. З віком ти все менше хочеш якихось великих доказів щастя. Хочеться просто, щоб усі твої були живі й здорові, щоб у домі був сміх, а в країні — мир.
Ви самі пишете свої пісні. Хто першим слухає нові демо чи чернетки? Чия думка для Вас важлива на цьому етапі?
У нас із чоловіком є традиція: першу демо ми завжди слухаємо в перший же вечір в авто. І досить часто думки не збігаються, він завжди досить стриманий, а я — емоційна, проте зупинити мене в цей момент створення дива вже не здатні ніхто і ніщо.
Ваш чоловік Олексій також партнер у роботі. Чи вдається залишати робочі питання на роботі?
Не завжди. Іноді ми можемо обговорювати роботу навіть о першій ночі. Але ми вчимося розділяти ці ролі. У нас є моменти, коли ми свідомо не говоримо про роботу. Наприклад, коли проводимо час із дітьми. І ще важливо пам’ятати, що ми не тільки партнери по роботі. Ми чоловік і дружина. Ми люди, які колись просто закохалися одне в одного. Тому іноді дуже корисно відкласти всі таблиці, дедлайни і робочі чати й просто піти разом на вечерю або в кіно, як колись.
Продовжимо про музику. Зараз ШІ-треки стають вірусними, їх навіть ставлять в ефір деяких радіостанцій. Як Ви ставитеся до цього явища?
Музика для мене — це передусім емоція і людський досвід. Мені важливо знати, що за піснею стоїть людина, її історія, її переживання. ШІ може створити дуже красивий звук. Але поки що мені складно уявити, що він може прожити любов, втрату, материнство, страх за близьких або той самий ранок після важкої ночі. Для мене саме це і є мистецтвом — коли ти не просто чуєш звук, а відчуваєш за ним людину.
Є пісні, які залишаються з нами надовго, а є «треки-одноденки», особливо це стало поширеним через TikTok. Як Ви відчуваєте цю різницю?
TikTok змінив правила гри. Тепер пісні живуть інакше і це необов’язково погано. Я сама люблю хороші вірусні треки. Якщо пісня змушує людей співати, танцювати, закохуватися, — це прекрасно. Але для мене завжди буде різниця між піснею, яка просто добре працює 15 секунд, і піснею, яку ти згадуєш через десять років. Я дуже хочу писати саме другі.
Український шоубіз сьогодні — це…
Це індустрія, яка ще вчиться бути собою, де поки що забагато шоу і замало бізнесу. Зараз у нас неймовірно багато талановитих артистів. Але водночас ринок переживає складний період, тому що країна воює. Мені хочеться, щоб український шоубіз був не тільки про розваги, а й про якість, відповідальність і нашу ідентичність.
Ви вчетверте стали музичною продюсеркою Нацвідбору на «Дитяче Євробачення». Чим цей проєкт є для Вас? Як за ці роки змінився Ваш підхід до роботи з дітьми?
Це дуже особливий для мене проєкт. За ці роки ми з командою «Суспільного» змогли зламати старі стереотипи. Діти відчули це і повірили в себе. Цьогорічні 600 заявок це підтвердять. А дорослі нарешті побачили результат: п’яте, третє та друге місця України в ці роки говорять і про талант наших дітей, і про стабільність команди та правильні пріоритети. За ці роки я зрозуміла одну важливу річ: дитину не треба ліпити під доросле уявлення про «зірку». Треба допомогти їй залишитися собою.
Сказати дитині «ні» — непросто. Як підтримуєте тих, хто не проходить далі?
Це, мабуть, взагалі найскладніша частина проєкту. Проте конкурсний відбір побудовано так, аби виключити будь які навіть натяки на можливу необ’єктивність та одноосібне прийняття рішень. Я завжди намагаюся пояснити: «ні» на конкурсі — це не «ти недостатньо хороша». Це означає лише, що цього разу глядачі обрали іншу історію.
Я дуже хочу, щоб діти не вчилися боятись поразок. Навпаки — щоб вони розуміли, що відмова або невдалий конкурс не визначають їхню цінність.
Якими мають бути дитячі пісні? Що вони повинні транслювати?
Дитячі пісні не мають бути примітивними. Діти дуже тонко відчувають фальш. У них має бути світло, але не обов’язково постійна веселість. Можна говорити з дитиною про складні речі, але робити це мовою, яку вона може відчути. І я дуже хочу, щоб у дитячих піснях було більше українського. Наших образів, нашої мови, нашої інтонації.
У Вас троє діток. Які в них захоплення?
Вони дуже різні, і мені це подобається. У кожного свій характер, свої інтереси, свої маленькі світи. Я намагаюся не нав’язувати їм, ким вони мають стати. Мені важливіше спостерігати, що їх запалює. Бо коли дитина чимось горить — це прекрасно. Іван захоплюється математикою та лего, Марія робить перші кроки в танцях, а Поліні лише три, тож її захоплення ще попереду.
Чого Вас вчать Ваші дітки?
Бути тут і зараз. Діти дуже добре повертають тебе в момент. Ти можеш думати про концерт, дедлайни, проблеми, а дитина приходить і каже: «Мамо, дивись!» — і весь твій світ на секунду зупиняється. Вони постійно вчать мене терпінню, прийняттю і тому, що любов не треба заслужити. І ще вони дуже сильно навчили мене радіти простим речам.
Бути мамою зараз — це…
Це любити ще сильніше. Тому що ти розумієш, наскільки крихким є світ, у якому ростуть твої діти. І водночас тобі треба дати їм відчуття, що життя — це не тільки війна. Ми говоримо про складні речі, але я не хочу, щоб їхнє дитинство складалося тільки з новин і страху. Тому ми сміємося, дивимося мультики, слухаємо музику, їдемо кудись, коли є можливість. Я дуже хочу зберегти їм дитинство.
Коли чекати Вас у Франківську з концертом?
Ми завжди повертаємось до Франківська і з сольними концертами, і з нашим дитячим мюзиклом «Мамине Намисто», а вже навесні я привезу до вас нову програму з унікальним поєднанням нового альбому «Липень в її очах» та золотих хітів. Скажу так: Франківськ, я вас люблю. І скоро ми обов’язково зустрінемося. Просто залишайтесь на світлій стороні. Сподіваюся, вже зовсім скоро — з новою музикою, новим концертом і тим самим світлом, яке ми колись знайшли одне в одному.
