Ми звикли думати, що депресія — це щось моторошне і зовсім не про нас. Проте реальність значно підступніша. Дедалі частіше вона маскується під активне життя, от тільки радості від власних перемог воно не приносить. Навпаки — за ним ховається тотальне вигорання, внутрішня порожнеча та небезпечний автопілот. Чому культ продуктивності став головним ворогом нашого ментального здоров’я? Про це розбираємося в інтерв’ю з психіатринею Марією Чернопиською.
Сьогодні ми живемо в культурі постійного «треба». Наскільки ця гонитва за ефективністю стала викликом для психічного здоров’я?
Знаєте, цей фоновий стрес і тривога зараз наче постійно живуть з нами, просто в когось вони проявляються сильніше, а в когось — менш помітно. Ми ж як звикли уявляти класичну депресію? Коли людина закрилася вдома, не ходить на роботу й ні з ким не хоче спілкуватися. Але насправді сьогодні вона часто виглядає зовсім інакше. Тепер під ударом опинилися саме успішні, активні люди. З боку здається, що все супер: людина горить справою, запускає один проєкт за одним, досягає крутих результатів… Але за цією зовнішньою ефективністю часто ховається так звана високофункціональна депресія. Це коли людина на людях викладається на максимум, а повертається додому — і все, у неї немає сил навіть ворухнутися. І головне — вона не відчуває жодної радості чи задоволення від усього, що зробила за день чи за місяць. Найстрашніше, що такі успішні люди до останнього впевнені, що з їхнім ментальним здоров’ям усе гаразд. Вони списують усе на звичайну втому. Тому й до психіатра вони зазвичай не поспішають, а приходять уже на пізніх стадіях, коли настає повне, тотальне вигорання. У цій гонитві за успіхом ми часто забуваємо, що робимо щось насамперед для себе, а не для когось. Варто частіше запитувати себе: «Чи подобається мені те, як я це зробила? Чи «кайфую» я від процесу?», а не прокручувати в голові, що про це подумають інші. Критика буде завжди, як би ідеально ви не виконали роботу, адже всім догодити неможливо. Головне, щоб це відгукувалося вам і наближало вас до власної мети.
Успішні люди більше схильні до різних тривожних розладів саме через цей шалений тиск відповідальності?
Так. Ризиків у них більше, але проблема в тому, що вони цього довго не визнають і просто не помічають. Це працює як потяг: коли він уже розігнався на повну швидкість, його дуже важко зупинити. І виходить, що в цей наш потяг на ходу «підсідають» депресія, тривожність, безсоння… Вони стають такими собі непроханими пасажирами, яких самотужки на швидкості вже просто так не викинеш. Щоб зупинити цей локомотив, потрібно натиснути стоп-кран. Ідеально, якщо людина сама вчасно знайде в собі сили це зробити. Або якщо близькі збоку помітять небезпеку й підкажуть, що час гальмувати. Але коли поїзд уже некерований, потрібен фахівець.
То де ж проходить межа між здоровою амбітністю та руйнівною?
Руйнівною вона стає тоді, коли повністю стирає з життя радість. Якщо протягом двох тижнів і більше людина взагалі перестає відчувати задоволення від речей, які раніше її тішили, — це вже серйозний дзвіночок, що час звернутися по допомогу. І така допомога зовсім не означає, що вам одразу випишуть антидепресанти чи інші ліки. Часто на перших етапах усе починається з психотерапії та банального, але критично важливого наведення ладу в своєму житті: врегулювання ритму роботи, сну та відпочинку. Тому що часто навіть у відпустку люди йдуть насправді не відпочивати: обирають гучні, модні курорти, бо так роблять блогери чи знайомі у соцмережах. Хоча насправді конкретно цій виснаженій людині зараз катастрофічно потрібно просто побути в тиші — без галасу, без мобільних телефонів та нескінченного скролінгу стрічки. Просто наодинці з собою або з найближчими.
Які ще ознаки депресії ми часто плутаємо зі звичайною втомою чи вигоранням?
Знаєте, сучасна депресія часто маскується, у нашій практиці її навіть називають «депресією з усмішкою». Людина може ходити на роботу, усміхатися, здаватись абсолютно життєрадісною й паралельно виконувати тисячу й одну справу. Але насправді вся ця активність не приносить їй жодного задоволення. Уся рутина виконується на автопілоті. Разом із цим з’являється сильна тривожність, руйнується сон, починають снитися кошмари. Відповідно, організм абсолютно не відпочиває. Людина постійно живе в цьому хронічному стресі й тривозі, що щось от-от станеться, десь вона схибить, але вперто продовжує переступати через себе й не зважати на сигнали тіла. Нам усім нарешті потрібно усвідомити, що психіатр — це такий самий звичайний лікар, як ендокринолог, кардіолог чи сімейний лікар. Його не потрібно боятися. Варто просто прийти, відверто поговорити й порадитися. Фахівець подивиться на ситуацію професійно й підкаже, чи є взагалі проблема в тій чи іншій сфері, чи все гаразд. Кожна людина по-своєму сильна. Але інколи ми себе переоцінюємо, виснажуючи ресурси до залишку. І насправді звернутися по допомогу — це теж прояв великої внутрішньої сили.
тел.: (050) 911 26 94
Instagram/Dr_Chernopyska_Mariia_psy
реклама
