Лариса Федорченко
15 років прожила у Домінікані
У 1990-х однією з найяскравіших на українському телебаченні була реклама шоколадного батончика Bounty. Той білосніжний пісок, пальми й атмосфера безтурботності зачаровували багатьох і здавалися чимось нереальним. Втім, для жителів Домініканської Республіки це звичний краєвид. Cаме ця країна колись стала однією з локацій зйомок знаменитого ролика. Про життя у Домінікані, її магніти для туристів, локальні особливості й застереження ми поспілкувалися з українською письменницею та ілюстраторкою Ларисою Федорченко.
Лариса Федорченко
Лариса родом з Києва, там народилася і виросла, проте завжди мріяла про маленьке місто чи село. Й одного дня переїхала разом із родиною у Домінікану та прожила там 15 років. Проживали у різних місцях: і на узбережжі – у відомому туристичному регіоні Пунта-Кана, і у столиці Санто-Домінго. А ще – багато подорожували країною.
«Там всюди цікаво і залежить від того, що ви любите. Якщо хочете великого міста, то, звичайно, це Санто-Домінго або Сантьяго – друге за розміром місто в Домінікані. Якщо море, то південь, північ і схід», ̶ розповідає жінка.
Регіон Пунта-Кана – це пляжі з білосніжним піском, який буквально сяє на сонці, але при цьому не нагрівається, тож можна ходити босоніж.
«Дуже часто люди, коли вперше там опиняються, кажуть, ніби потрапили всередину комп’ютерної заставки: білосніжний пляж і бірюзова прозора вода. На півночі Домінікани, на півострові Самана, так само білі пляжі. А от уже регіони Макао і Уверо-Альто – з темнішим піском і високими хвилями. Є також і скелясті береги. Але переважно – білий пісок, і це дуже гарно», ̶ розповідає Лариса Федорченко.
Не лише море
І хоч здебільшого Домінікана асоціюється з райськими пляжами, туристу ця країна пропонує й екскурсійну програму зі знаменитими локаціями.
«Столиця Санто-Домінго цікава, зокрема своєю історичною архітектурою. Її колоніальну зону занесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, це було перше європейське місто Нового Світу, – розповідає Лариса Федорченко. – Можна поїхати й на інші екскурсії, наприклад, до печери Los Tres Ojos».
Місцевий вайб
Коротко охарактеризувати домініканців навряд чи вийде, каже Лариса, бо вони, як і українці, дуже різні. Але об’єднує їх своєрідна легкість і вміння жити тут і зараз. Вони танцюють і насолоджуються сьогоднішнім днем.
«Якщо ви поїдете у нетуристичний регіон, то побачите автентичну Домінікану. Люди там добріші, гостинні. Коли ми тільки переїхали, роздивлялися околиці і побачили у маленькому селі будинок, оточений парканом з кактусів, а за тією огорожею – розкішне дерево манго з плодами. Підійшли ближче і спитали господарів, чи можна подивитися. А вони – бабця з дідом – махають і запрошують нас. Я тоді ще не розмовляла іспанською. Ми з чоловіком і дітьми сфотографувалися біля мангового дерева, а дід виносить нам каву з хати. Ми поспілкувалися, по суті – жестами, і випили разом каву», ̶ пригадує Лариса.
У туристичних регіонах з місцевими можна без проблем порозумітися англійською. Та загалом розмовляють домініканці іспанською і дуже не люблять, коли корінні іспанці глузують з їхньої мови через діалектні слова.
Клімат
Погода у Домінікані спекотна, з високою вологістю повітря, а море – чисте і прозоре майже завжди, окрім сезону ураганів, який починається у травні й триває до листопада. Але, каже Лариса, це не означає, що штормити буде безперервно – райський спокій острова можна «впіймати» впродовж року.
Узимку температура повітря трохи знижується – до 24-28 градусів, і домініканці дістають із шаф теплі куртки.
«Коли ти живеш там більше трьох років, починаєш відчувати цей перепад і справді мерзнеш. Шкіра звикає до високої температури і реагує на похолодання», ̶ розповідає Лариса.
Що скуштувати?
Традиційна кухня домініканців ситна й різноманітна. Серед щоденних страв, розповідає Лариса, – arroz con habichuela – рис із підливою з квасолі. Це гарнір, до якого додають м’ясо, переважно курку pica pollo – смажену в паніровці. Як гарнір домініканці використовують і тостонес – банани, які потребують термічної обробки. Їх ріжуть на шматки, ненадовго кладуть у фритюр, а відтак розпластують за допомогою спеціальних пристроїв і досмажують до готовності. Ще один спосіб приготування – такі банани варять і товчуть у ступці на пюре, а зверху додають креветки чи м’ясо з підливою, це називається Mangú.
«Є ще chicharrón, про нього туристи зазвичай не знають. Це підчеревина, смажена у фритюрі. Скоринка виходить тверда, а свинина під нею дуже ніжна й соковита, це надзвичайно смачно, ̶ розповідає Лариса. – Sancocho – густий суп, який вони готують на свята. У нього кладуть до семи видів різного м’яса: курятина, свинина, яловичина, різні ковбаски, а ще – коренеплоди юка і юма, качанчики кукурудзи, порізані на шматки та карамелізований цукор».
І, звісно, фрукти: манго, ананаси, банани, маракуя – свіжі й у величезних кількостях.
Безпека – понад усе
Лякатися жахалок від туристичних фірм, буцімто самостійно виходити за межі готелю туристу небезпечно, Лариса не радить. Проте, як і скрізь, у Домінікані варто пам’ятати про здоровий глузд: не носити напоказ коштовності й дорогі телефони та не гуляти ночами підозрілими місцями. Бувають, звичайно, і випадки пограбування на вулицях, іноді – майже комічні.
«Одна жінка розповідала, як ввечері йшла додому повз бар. Її перестріли грабіжники і вимагали віддати сумку. Варіантів не було, вона погодилася, але одразу згадала, що там ключі, а запасних ніхто не має. Тому почала кричати: «Ключі!». Грабіжники зупинилися, знайшли у сумці ключі, кинули їй і втекли», ̶ пригадує Лариса.
Залишати всі цінні речі жінка радить у сейфі в готельному номері. Варіант покласти речі на дно валізи і сподіватися, що там вони і залишаться, спрацьовує не завжди, і довести щось потім буде складно.
Щодо медичного страхування варто ретельно розпитати свою страхову компанію і пересвідчитися, що кошти вона виплачує напряму медичному закладу.
«У морі ви можете наступити на морського їжака, обпектися португальським корабликом або ж вас поранить скат-хвостокол. А медичні послуги дуже дорогі. Рахунок може сягати від півтори до п’яти тисяч доларів. І якщо в умовах прописано, що платите ви, а страхова відшкодовує вам кошти згодом, то це може обернутися проблемою», ̶ застерігає жінка.
Нині Лариса Федорченко живе у Канаді. Каже, сумує за Домініканою: за її кліматом, місцями, морем, загальною атмосферою. І, попри всі застереження, впевнено каже: «Не бійтеся Домінікани, вона прекрасна».
Ольга Рега
