Її не лякають величезні машини, ранкові маршрути та сміттєзвалища з усіма їхніми «сюрпризами». Більше дратує інше — нахабні водії, запарковані двори й те, як часом люди ставляться до її роботи. Анастасія ПОДУЖАЙЛО — водійка сміттєвоза, єдина в Україні. Про те, за що любить ранкове місто, чи «ок» манікюр і сукня на зміні та яку автівку збирається «підкорити» наступною, читайте в інтерв’ю журналу «LIKE».
Настю, коли Ви вперше сіли за кермо сміттєвоза, вже тоді розуміли, що будете ловити на собі здивовані погляди?
Насправді, я тоді про це взагалі не думала. Їхала, дивилась тільки на дорогу і не звертала увагу, як на мене хтось дивиться і чи дивитися взагалі. А от з часом, коли вже звикла до машини, так, почала помічати: хтось махає, хтось кричить, хтось підходить, питає, як це вийшло, де навчилась. Мені багато компліментів роблять. Є навіть один дядько в Угорниках — постійно зупиняється і щось солодке дає: цукерку чи мандаринку. Уже як традиція.
Це була історія «треба спробувати» чи одразу відчуття — моє?
Тяга до машин у мене була завжди, але з великими машинами я раніше не працювала. У нас в родині всі жінки за кермом: мама, бабуся. Мама взагалі на навантажувачах, електрокарах їздить. Коли я приїхала сюди з Запоріжжя на початку повномасштабної війни, то перша робота моя була — хімчистки та полірування машин. А сміттєвоз… просто так вийшло. Він їхав по селу, мені запропонували проїхатись, от я й проїхалась і все село подивитись зібрала.
Що у Вашій роботі страшно тільки на словах?
Запах. Усі думають, що це жах, але насправді в кабіні не смердить. За день може раз-два щось відчуєш і все. На звалищі — так, але до цього треба просто звикнути. Перші рази я реально ходила з затичками в носі. А тепер, два роки минуло, і взагалі нічого не відчуваю.
Місто, коли всі ще сплять, яке воно?
В мене графік починається з дев’ятої (усміхається). Але я люблю ранок, особливо, коли канікули чи вихідні — менше автівок, легше їздити. Бо водії легковиків не завжди розуміють, як це — велика машина.
Яка музика найкраще «заходить» під маршрути?
Під настрій. Зранку щось спокійне, а в обід може бути й Rammstein. Люди мене навіть по «важкій» музиці впізнають, кажуть, здалеку чують, що я їду (сміється).
Що завжди лежить в кабіні, окрім документів?
Рукавички для хлопців, поліроль для машини. Якщо щось жіноче, то хіба що помада гігієнічна. Кабіна в мене брутальна, не «дівоча», якщо чесно.
Ну якщо вже про це, то сміття і манікюр — це несумісні речі чи дурний стереотип?
Я завжди з манікюром. Якщо треба, — можу і без рукавиць щось підчистити, руками дістати, це не проблема. Та й одягаюся в нормальний одяг, бо хочу мати гарний вигляд, навіть на цій роботі.
То все-таки гарний одяг, а не уніформа?
Я можу бути у звичайному спортивному костюмі, влітку — навіть у спортивному платті. Якщо речі нормально випрати, — ніякого запаху не залишається, після роботи можу піти і в кафе (усміхається).
А чого найбільше хочеться після зміни?
Не бачити людей (сміється). Я насправді не дуже з ними комунікую в процесі роботи, але за день стільки різних ситуацій: запарковані двори, ні пройти ні проїхати, а якщо кожного чекати, то я ніколи не закінчу зміну, претензії, крики… Я люблю людей, але не настільки.
Комплімент, який реально Вас тішить, — це …?
Що я — молодець. Що не кожна жінка сяде в таку машину і що в мене виходить навіть краще, ніж у деяких чоловіків. А ще, коли дивуються і кажуть, що я зі сміттєвозом не асоціююся, бо доглянута (усміхається). Неважливо, ким ти працюєш, завжди маєш бути гарна, ти ж це для себе робиш. Знаєте, як гарна нова білизна: по факту, ніхто не бачить, але ти знаєш і самій приємно.
Що Вам дала ця робота?
Дуже підняла впевненість. Те, чого я боялась раніше, зараз взагалі не страшно. Я навчилась ще більше себе відстоювати й пробувати щось нове. Якщо це вийшло, — вийде і щось інше. Всі шаблони зламала (сміється). Я всім кажу: «Якщо чогось хочеш, то пробуй зараз, бо життя одне!».
Діти пишаються, що в них така крута мама?
Дуже. Про мене навіть у школі говорили. Як приклад жінки, яка опанувала «чоловічу» професію. Діти це люблять. Коли я їду забирати сміття нашою вулицею, стають на сходинку і катаються зі мною, донька навіть в кабіні їздила. Мабуть, любов до великих машин у нас сімейна — всі жінки такі сміливі, цілеспрямовані, не хочуть зупинятися на досягнутому.
А у Вас є плани «підкорити» ще більше авто?
Так, дуже хочу проїхатися ще на величезній американській фурі. Далекобійницею не стала б, бо у мене сім’я і вона важливіша, але чому б не спробувати? А ще хочу повернутися до роботи фотографинею. Буде у мене дві роботи, бо сміттєвоз теж не кину. Я реально «кайфую» від цього. А ще хотіла б вести для жінок якісь курси, навчати їх, показувати і розповідати, що ця робота не страшна, головне — бажання.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
