Нотатки з минулого

0

У кожного свої спогади про дитинство: особливі, щемливі і майже завжди теплі. Здебільшого вони зберігаються у пам’яті фрагментами, які періодично зринають у свідомості, викликаючи цілий шторм емоцій. А якщо зазирнути у стару періодику? Пожовклі від часу сторінки газети можуть дещо розповісти про епоху, навіть якщо вона була наскрізь пронизана ідеологією. Отож, гортаємо пресу кінця 40-х – початку 50-х років минулого століття. І натрапляємо, зокрема, і на замітки про те, як у ті часи жилося дітям.

Мальовані мультфільми

Нині барвистими мультфільмами з вражаючою графікою вже нікого не здивуєш. Дітлахи настільки звикли до кольорової картинки, що кіноіндустрія постійно мусить вигадувати щось нове. А от майже 70 років тому глядацька аудиторія була іншою. Тим не менше, кінотеатри тоді набували популярності, тож не обходилося без нових стрічок. У 1951 році якраз демонстрували прем’єру – мультфільм «Казка про мертву царівну і сімох богатирів», знятий за твором О. Пушкіна. Пригадуєте: «Свет мой, зеркальце, скажи, да всю правду доложи: я ль на свете всех милее, всех румяней и белее?» Цьому мультику вже 66 років.  До речі, нині його без проблем можна знайти на Youtube, тоді ж доводилося займати місця у кінозалі.

Щоправда, окрім гарного дозвілля, інколи кінотеатри заважали дітям. На сторінках газети знаходимо замітку, як учениця однієї зі шкіл міста скаржилася, що від полудня і до опівночі кінотеатр «Піонер», а також розташований поруч магазин «Культтовари» безперервно транслюють на вулицю музику з кінофільмів і грампластинки. За словами дівчинки, це перешкоджало дітям вчити уроки, а працівникам навколишніх установ – нормально працювати. Бідолашна дитина, певно, і не здогадувалася, що в недалекому майбутньому реклама голосно лунатиме на кожному кроці у місті. І ніхто не зможе нічим зарадити.

Втім, старанні учні, яким вуличне «радіо» заважало вчитися вдома, мали альтернативу. На період підготовки до весняних екзаменів при Станіславському Палаці піонерів (вул. Чапаєва, 37, сучасна вул. Січових Стрільців) було відкрито кімнату підго товки учнів, у якій функціонував куток школяра та спеціальна бібліотека. Там зберігалися підручники для всіх класів, білети для перевідних екзаменів та для іспитів на атестат зрілості. У кімнаті щоденно, крім понеділка, з 10-ї ранку до 20-ї вечора чергували педагоги та старші піонервожаті.

Та попри те, що були такі сумлінні діти, яких навіть кіно не могло відволікти від навчання, споконвічних розваг вони не цуралися. На Валах взимку незмінними були розваги на санях. Щоправда, це не завжди подобалося старшому поколінню – ці нарікали на руйнування дерев малими бешкетниками. Скаржилися пенсіонери і на нищення саджанців також в інших скверах. Скажімо, у Піонерському парку (нині – парк Воїнів-інтернаціоналістів) пропонували заборонити дітям гратися з м’ячем.

Однак це все побутові дрібниці. А от незручності у школах, вочевидь, справді докучали як дітям, так і їхнім батьками, хоча все відносно. Адже нині, здавалося б, ХХІ століття, прогрес, децентралізація, а проблеми у деяких матусь нічим не відрізняються від тих, які турбували батьків понад півстоліття тому. Йдеться про шкільне харчування. Якщо питання щодо його якості виникає й тепер, то колись узагалі з буфетами було скрутно. У пресі скаржилися, що діти не можуть нормально пообідати. В одній школі їдальні взагалі не було, в іншій вона розміщувалась у холодному підвалі без меблів, десь примудрилися облаштувати її напроти вбиральні. І лише у школі №3 можна було смачно поїсти за півтора карбованця. Буфет знаходився у чистому, добре обладнаному приміщенні, їжа тут була різноманітною. Та як би там не було, від 1949 року у Бистрицях спливло багато води, тож подібних питань тепер узагалі не мало би виникати.

Жолуді замість гаджетів

Оскільки праця у радянські роки вважалася, по суті, вінцем всього, що стосується людини, то й дітей до неї активно залучали. Особливо це практикували у районах області, де школярі брали участь у польових роботах, а ще – всіляко допомагали по господарству. Скажімо, у Коломийському районі у 1948 році кожен піонер зобов’язувався виростити по п’ять курчат для колгоспних птахоферм і посадити та доглядати по два дерева. А потім хтось, вочевидь, заробляв собі за рахунок дітей додаткові бали…

Була також можливість підзаробити. Для цього кожен охочий міг збирати жолуді. За один кілограм споживча кооперація пропонувала 80 копійок. Проте не все у цій справі було так добре, як здавалось. Незабаром з’ясувалось, що у піонерів не хочуть приймати жолуді через те, що план заготівлі вже виконано.

Водночас не оминула дітлахів і так звана «кукурудзяна лихоманка», запроваджена Хрущовим. Школярі не лише допомагали збирати урожай кукурудзи, а й винаходили інноваційні методи її вирощування. Під час канікул працювали у колгоспі, а заодно ще й відпочивали на природі: ловили рибу, грали шашки та організовували польові вечори.

А ще радянська влада оголосила полювання на… хрущів. Їх оголосили шкідниками та небезпечними ворогами сільського господарства. Логіки у цьому було мало, але, звісно, у цю роботу захотіли залучити і учнів. На рівні області було видано директиву, у якій пропонувалися різні методи боротьби з травневими хрущами. Один із найпопулярніших – банально збирати комах.

Цукеркові новації

А от в цукерковій індустрії міста тоді спостерігався справжній бум. Періодично випускалися нові види солодощів: бісквіт «Шаховий крокет», ірис «Золотий ключик», «Кара-Кум». Звісно, до барвистих обгорток та вражаючого асортименту сьогодення їм ще далеко. Але ж смак дитинства не загортають у папірці, його просто пам’ятають, і аж ніяк не через ласощі чи сумнівну ідеологію.

 

Ольга РЕГА

За матеріалами газети «Прикарпатська правда»

Share.