«Найважче малювати очі наших героїв…», ‒ Роман Бончук

0

Він щоденно пише історію країни, бо не байдужий до того, що коїться навколо. Однією з перших робіт прикарпатського монументаліста Романа Бончука стала ікона-триптих Небесної сотні. Олійними та акриловими фарбами монументаліст зобразив нескорений дух свого народу. Нині Роман малює те, що відчуває кожен українець ‒ боротьбу за Незалежність.

IMG_6674

Що змусило тебе взятися за написання останніх картин?

Основний поштовх ‒ бажання залишити в історії згадку про події революції гідності. Щоб люди, поглянувши на мої полотна, не лише оцінювали роботу, а й усвідомлювали ці події. Візуально. І тут є один плюс ‒ роботу не перемалюють. А отже, ця історія залишиться такою для майбутніх поколінь.

У чому важливість збереження цієї історії?

Дуже важливо, щоб наша історія була правдивою. Іноді ми не знаємо самої суті правди: що було 10 років тому, звідки все почалося і як закінчилося, хто був ініціатором. Є реальний світ і є паралельний світ системи. І я творю на противагу світу системи, для людей. Щоб вони не залежали від забаганок системи.

Що найбільше вразило в революції гідності?

Усі революції, навіть ті, що відбулися 200-300 років тому, мають однакову суть. Тобто люди віддають своє життя за ідеали. За свою свободу. За своїх дітей. У нас було все в комплексі. Тобто воно 20 років накопичувалось і в один момент вибухнуло. Тому ця революція була найунікальніша, відмінна від попередніх протистоянь. Люди хотіли змін на всі сто вісімдесят градусів. Тому це революція гідності. Це буде період мудрості держави.

 ‒ Важко малювати події, які забрали життя наших людей?

Важко, коли малюєш очі людей… А коли малюєш події, маєш усе пережите пропустити через себе. Воно, звісно, забирає дуже багато енергії та колосально виснажує. Сьогодні я працюю одночасно над багатьма полотнами. Так відволікаюсь від попередніх робіт. Бо інакше можна поїхати головою. І більше залишиться. Людина має максимально лишити після себе.

IMG_6689

Нині ти малюєш монументальну діаграму всіх подій на Майдані «Хронологія Євромайдану». Розкажи про цю роботу.

Основне для мене у ній ‒ показати поетапність розвитку подій. На тридцятиметровому полотні я не маю права мудрувати, як люблю. Тут не місце для емоцій. Є чітке завдання ‒ реалізм. І в цьому складність. Має бути підхід суто документальний. Висотні будинки, київські площі дають візуальне розуміння того, де і як відбулася в нашій країні революція гідності.

Чимало художників, аби відтворити події на полотні або написати портрет, ретельно вивчають біографію, історію. Знаю з попередніх робіт, що ти не виняток…

Усі події, про які пишу, знаю напамʼять. Бо неодноразово був на Майдані. Є воїни, які працюють мечем, є воїни, які пишуть вірші, є воїни, які малюють. Героями всі не можуть стати. Героями народжуються. У кармі закладено, що ці люди залишаться в історії. Якщо людина в один прекрасний момент сказала, що йде воювати, то це рівень її усвідомлення, розуміння, що саме зараз треба це робити. А є люди, як я: вони не можуть воювати. Їх зразу вбʼють. (Усміхається).

Війна на Сході не залишає байдужим тебе. Чи плануєш малювати й ці події в нашій історії?

Так. Звісно. Я вже малюю. Незабаром зʼявиться картина «Вояки АТО пишуть листа Путіну». Такий собі ремікс українського художника Іллі Рєпіна. А ще я зібрав інформацію про всіх прикарпатських бійців- героїв. Будуть і вони. Інакше неможливо.

Якщо порівняти бійців Небесної сотні і тих, хто боровся за нашу країну на Сході. Які вони?

І там боротьба з режимом, і тут. Якщо взяти Майдан, то там була конкретна організація. Ми знали, що він організований. Були лідери, були сотники, був величезний організм. А на Сході ‒ розпорошення на різні бойові точки. І толком ніхто не може втямити, що ж там відбувається насправді. Хто там? Це люди з абсолютним рівнем свідомості, які переживають за свою землю, за дітей і йдуть воювати. І це страшно. Бо вони воюють без зброї, належної амуніції ‒ це рівень героїзму. Такий, як на Майдані. Утім там страшніше. Бо там важка техніка, сепаратисти й окупанти.

Які емоції своїми роботами хочеш викликати у людей?

Я хочу, щоб люди почали думати, аналізувати. Бо бракує цього. Я далі щодня бачу байдужість. Вони сидять по кавʼярнях, відпочивають. Такого, як в інших країнах, де народ гуртується і дає відсіч усім загрозам, у нас немає. Тобто в нас відбувається знищення половини України, і тільки 5% другої половини реагує на це.

IMG_6686

Що головне для художника?

Головне ‒ побільше розповсюджувати своє мистецтво. Демонструвати та збирати погляди людей у різних містах. Таким чином художник за все своє життя має зібрати власний універсальний код і створити своє, справжнє…

 

Іванна Янчук

 

Share.

Leave A Reply