Трибуни завжди зустрічають його вихід на поле з особливим теплом, адже на рахунку цього нападника безліч голів та ключових моментів. Один із найдосвідченіших гравців Першої ліги й той, для кого футбол ніколи не був просто змаганням. Про матч, що досі «мурашить», романтику без приводу та життя після фінального свистка — у щирому бліці журналу LIKE розповідає форвард франківського «Прикарпаття-Благо» Роман БАРЧУК.
Футбол — це більше про талант чи про характер?
Думаю, і те, і інше пов’язане між собою, але все-таки важливіший характер.
Ви захищаєте кольори «Прикарпаття» з 2018 року. Для Вас це просто клуб чи щось значно більше?
Це набагато більше, ніж клуб. Це вже як сім’я. «Прикарпаття» — в моєму серці. Я сам з Франківська, і для мене це рідна команда, яку я дуже сильно люблю. Я навіть старшого сина віддав у «Прикарпаття», тому це вже частина особистої історії.
Серед понад 200 матчів у Першій лізі який був найяскравішим?
Матч із «Дніпром», коли вони виходили у Вищу лігу, а ми вдома виграли 4:0. Повний стадіон, неймовірна атмосфера на полі. Дуже запам’ятався цей поєдинок.
Підтримка трибун — це більше про відповідальність чи про мотивацію?
Відповідальність. Люди приходять підтримати тебе і ти не хочеш їх розчарувати. А коли на трибунах друзі, знайомі, стараєшся ще більше.
Найкраща тренерська порада у Вашому спортивному житті?
Ніколи не здаватись і не опускати рук.
Яка риса для нападника важливіша за все інше?
Бажання забити гол. Коли виходиш на поле просто «добре зіграти», цього замало. Нападник має постійно шукати момент, щоб завершити атаку команди.
Що ламає найчастіше: травми, критика чи очікування?
Напевно, коли від тебе чекають більшого, а ти не виправдовуєш цього. Це дуже неприємно. Потім ще кілька днів переживаєш, що підвів людей.
Найбезглуздіший міф про футболістів, який Ви чули?
Що вони зловживають спиртним. Це неправда. Професійні футболісти дуже слідкують за собою: харчування, вага, форма. Кожен кілограм відчувається на полі. Я впевнений, що 80% футболістів дуже дисципліновані.
Перемога «на характері» чи красива гра?
Перемога на характері, однозначно.
Гол у фіналі чи асист у вирішальний момент?
Мабуть, гол у фіналі.
Шум стадіону чи тиша вдома?
Шум стадіону.
А команда чи сім’я?
Сім’я, сто процентів.
Дім — це місце чи люди?
Люди. Сім’я — це мій спокій, гармонія і любов до дітей і дружини. Для мене дім — це все.
Ви романтик?
Напевно, так. Квіти дружині часто дарую без приводу, не лише на свята (усміхається).
Хотіли б, щоб сини пішли Вашим шляхом?
Найперше хочу, щоб вони виросли хорошими людьми й змогли себе реалізувати. Спорт у цьому дуже допомагає. Якщо вийде стати професійними футболістами, — буду радий. Але це точно не обов’язок і примусу в нашій сім’ї в цьому плані точно немає.
Що робить чоловіка сильним?
Сім’я і підтримка дружини.
Дозволяєте собі побути слабким?
Та звичайно. У важкі моменти різне буває.
Найкращий спосіб перезавантаження або відпочинку?
Великий теніс. Дуже його полюбив, часто граю.
Перегляд улюбленого фільму чи скролити стрічку соцмереж?
Точно фільми! Які соцмережі? Я ж «динозавр» (сміється). У мене тільки Facebook, деколи заходжу, гортаю, але і там не засиджуюсь. В Instagram мене взагалі немає. А після історії з фейковим акаунтом, який хтось створив там, після того, як я не забив пенальті, й писав від мого імені дурниці, якось і не тягне.
Якби не футбол, то…?
Якщо чесно, то ніколи навіть і не думав. Напевно, все одно щось у спорті.
Чим займатиметесь після завершення кар’єри?
Я вже зараз навчаюся на тренерську ліцензію УЄФА. Хочу розвиватись як тренер і залишитися далі у футболі. Мені це дуже подобається просто.
Найважливіший трофей для футболіста?
Той, який він виграє на своєму рівні. Можна сказати, що це умовно «Кубок» Ліги чемпіонів або Ліги Європи, але найважливіше здобувати перші місця там, де ти граєш. Ось це найбільше, колосальне задоволення.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
