Ще кілька років тому я сміялася з кумедних каверів у його виконанні в ТікТоку, а сьогодні там «вірусяться» вже його власні пісні. Такі прості, але зрозумілі багатьом людям. Нещодавно він ще й зібрав аншлаг у «Палаці спорту», а це, погодьтеся, рівень! У чому ж секрет його стрімкого злету, як дає собі раду з фанатками та які несподівані треки можна знайти в його особистому плейлисті в ексклюзивному інтерв’ю журналу «LIKE» розповідає відомий український співак ШУГАР — Олег ШКАРПЕТА.
Солдаути, мільйонні перегляди хітів на ютубі, головний концертний майданчик країни — і все це за відносно короткий час. Як Ви самі пояснюєте феномен Шугара?
Це насправді багаторічна робота в пошуку себе, того «нерва», який резонує з людьми. Я просто знайшов себе і те, чого люди від мене очікують. І почав бити в одну точку. Але це не лише про те, щоби вгодити аудиторії. У першу чергу я сам дуже сильно «кайфую» від музики, яку роблю зараз.
Ви починали з виступів з каверами, пробували себе в різних жанрах. Як, зрештою, прийшли до стилю, який і приніс справжню популярність?
Так, дійсно, починав з того, що довго виступав у різних закладах, на корпоративах, просто як співак на святах. Це був час, коли я вчився співати, розвивав свій діапазон, тому що виконував дуже різні пісні — і рок-н-рол, і поп, і лірику. А потім, з часом, почав писати своє і випрацьовувати власний стиль.
Хто був першим, хто у Вас повірив, і чи Ви самі вірите у себе так само зараз?
Першим — мій найкращий друг, якому постійно було цікаво те, що я співаю, тим більше коли почав писати власні пісні. Він постійно якось мене підтримував, ми це обговорювали, фантазували, що можна ще написати. Також важливою підтримкою завжди були мої батьки. Хоч коли я тільки починав співати, це було жахливо. Ми мали рок-бенд, виступали по місту на деяких івентах, і це був такий «брєд» (сміється). Я ще був малий, звісно, і, може, батьки й хотіли, щоб я був юристом, але мене ніхто ніколи не стримував, не казав, що «ти дурачок» або чимось не тим займаюся. Я просто робив те, що хочу, те, що подобається, і те, що люблю.
На противагу популярним секс-символам нашого шоубізу Ви не боїтеся бути смішним і самоіронічним?
Я не намагаюся стати якимось символом чи зайняти якусь нішу. І навмисне роблю себе смішним, бо так відчуваю. Люди не люблять, коли з них сміються, краще — з когось іншого. А я можу посміятися з себе, і це нормально. Бо смішний той, хто не боїться показатися дурним чи якимось там не таким.
«Токсік», «Ягода», «Тьотя хоче дядю» — звідки беруться ці тексти? Це «стьоб» чи своєрідна сатира?
Ці тексти беруться з життя. Просто спостерігаю за людьми, елементарно дивлюсь ТікТок, і мені просто приходить ідея, як можна якусь проблему виспівати чи висміяти. Показати її з іншого боку, зробити з неї контент або підкреслити якісь цікаві, десь, може, трошки різкі, зухвалі моменти життя. І подати їх у такому виді, щоб це зрезонувало, було цікаво слухати людям, і небанально, скажімо так.
Що для Вас найцінніше у виступах: адреналін сцени чи момент, коли пісню підспівують усі?
Момент, коли люди підспівують, звичайно. Коли розумію, що створив щось корисне, що дає людям емоцію, відгукується в них. У мене є пісні, які мені особисто подобаються більше, але я знаю, що на концерті їх не будуть особливо підспівувати, тому не часто виконую їх, тільки під конкретний якийсь вайб. Бо насправді музику я роблю в першу чергу для людей, а вже потім — для себе. А от сам процес створення пісні, коли я в «комірчині», мене ніхто не бачить і не чує, — це мій максимальний «кайф». Концерти — це,звичайно, адреналін, але в першу чергу — зв’язок з людьми. І він якраз відбувається тоді, коли ми в одному моменті, співаємо разом.
А щодо творчих колаборацій — з ким уже були й з ким ще хотілось би виконати наступний хіт?
Ви ж розумієте, що зараз мені дуже багато хто пише з пропозиціями записати пісню спільну (усміхається). Але якщо відверто говорити, то мені не дуже цікаво колаборації робити. Бо це завжди ще одна людина, в якої є своя думка, як ця пісня має звучати, і вона дуже часто не збігається з тим, як це бачу я. Круто, коли ви на одній хвилі, як було з «Панічкою» з IVAN LIULENOV. Іван — суперкласний, я йому запропонував трек, і він такий:«О, все, це твоя пісня, я просто додам свій куплет, щоб не змінити твій вайб». Коли мені хтось пропонує якусь пісню, я теж не дуже хотів би змінювати її. Головне, щоб вона мені сподобалася, а в цьому якраз і проблема. Не сказав би, що спільна робота — це зовсім моє, але… на грудень вже заплановано колаборації з відомими артистами (усміхається).
Ви завжди поруч із дружиною, практично 24/7. Чи не шкодить це подружньому життю?
Так, ми справді часто разом — під час концертів, під час поїздок. Але вдома у нас є свій особистий простір, де кожен може займатися своїми справами. Тобто нема такого, що прямо 24/7. Я дуже вдячний Насті за підтримку, бо суть у тому, що в нас є один спільний інтерес, яким ми обоє «горимо». Вона тримає мене на плаву і створила навколо мене ту зону комфорту, де мені хочеться творити, виступати. Якщо чесно,то я багато чого не показую назовні, але «менталочка» багато в чому тримається саме на ній, на друзях і на батьках.
«У неї є Олег», а у Вас? Що Настя принесла у Ваше життя?
Любов, спокій і самоповагу. Я дуже добра людина, багато енергії зосереджую на роботі й мені буває важко відмовляти комусь, а є моменти, коли мене банально хочуть використати. Настя — це та людина, яка каже: «Олегу, стоп! Поважай себе!». Не знаю, скільки якихось поганих моїх рішень вона вже так зупинила і не допустила якоїсь «фігні». А ще вона дуже тонко відчуває мене, як і я її. Це, скажімо так, мій модератор певних життєвих моментів.
А фанаток багато? Як справляєтесь?
І фанаток, і фанатів — від дітей до старшого покоління, у мене дуже різноманітна аудиторія, чим я пишаюсь. Але їх всіх об’єднує те, що це люди, які люблять життя, вміють посміятися, з легкістю ставляться до музики. Настя деколи навіть трохи ревнує, але в міру. Бо загалом я проєктую сімейний образ і стиль життя. Я однолюб і думаю, що ті, хто за мною слідкує у соцмережах, це знають. Тому нас з Настею вже сприймають як одне ціле.
Хто або що може реально «вибити» зі спокою чи Ви вже «прокачали» внутрішній дзен?
Зараз мене важко вибити зі спокою. Може бути просто такий день, коли нічого не йде, настрій не такий і весь день язик заплітається (усміхається). Раз на раз не припадає, але це нормально. Раніше могли вивести якісь коментарі, але моя шкіра в цьому плані дуже загрубіла, зараз майже не чіпляє. Тепер вчу цього Настю, бо вона то все перечитує і ще може трошки «погрузитися», а в мене є чітка ціль. Я собі знаю, що роблю і що буду робити не зважаючи ні на що. У цьому, напевно, і є мій дзен — бути максимально зосередженим на своєму. Я «кайфую» від створення пісень, зйомок кліпів, концертів, концентрую свою увагу на цьому. А пусті розмови й коментарі просто ігнорую і не витрачаю на них свою енергію.
Як виглядає ідеальний день поза сценою?
Важко сказати, напевне, той, в якому є і час з сім’єю, час для друзів і для студії, може, навіть масаж (сміється). День, у якому є сміх і спокій. А ще важливо — відчуття, що він був продуктивним. Коли в кінці можу сказати: «О, сьогодні багато було зроблено: пісню написав чи записав». Я насправді на цьому зациклений — не знаю, добре це чи погано, це вирішувати людям.
Що у Вашому плейлисті може здивувати фанатів, щось зовсім не «шугарне»?
З такого, що б здивувало, напевно, Arctic Monkeys, Twenty One Pilots, Post Malone, Joji, Ed Sheeran, багато західного хіп-хопу, але й українського теж, наприклад, те, що робить ALARM чи МЕНІ. У мене все намішано — і лірика, і групи.
Після Палацу спорту тепер хіба що на «Євробачення»? Що скажете?
Питання «Євробачення» для мене було відкрите дуже довго. Першу половину року я насправді планував туди йти. Але в останній момент чомусь передумав. Вирішив, що не впевнений, чи це потрібно мені загалом і поставив цю ідею на паузу. Розумію, що цього року, швидше за все, мав би дуже великі шанси навіть пройти, але… Останні відбори були пов’язані з якимись скандалами і «брудом». Мені ця вся історія не дуже резонує, не хотів би бути до цього причетним. Та й, якщо чесно, не думаю, що «Євробачення» могло б щось змінити у моєму житті. Тому — не зараз.
І на десерт: що в житті зараз найсолодше: музика, люди чи свобода бути собою?
Цінні — усі ці три елементи. Думаю, людей і музику порівнювати немає сенсу, але те, чим я горю, чим живу, — це творчість і можливість бути собою. Важко це все розділяти, бо кожне однаково важливе у моєму житті.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
