Акторка театру і кіно Олена ЛАВРЕНЮК, що відома за головною роллю в серіалі «Кава з кардамоном» та першого в Україні еротично-історичного трилеру «Всі відтінки спокуси», який вже набув великого розголосу, відверто розповіла про те, чому жінок досі оцінюють через зовнішність та що для неї означає справжня свобода.
Одна з найгарячіших прем’єр цієї зими — еротичний трилер «Всі відтінки спокуси». Для українського кіно це доволі сміливий жанр. Чому Вам було важливо взятися саме за цю історію?
Мені завжди цікаво експериментувати й пробувати нове, не рухатися за класичними канонами чи шаблонами. Якщо з’являється можливість попрацювати в жанрі, який раніше майже не був представлений в українському кінематографі, — для мене це особливий виклик і водночас велика мотивація. Загалом мене надихає створювати щось свіже й нестандартне — те, що виходить за межі звичних форматів.
Про що це кіно для Вас особисто: лише приваблива, провокативна історія чи значно глибші сенси, які хотілося донести глядачеві?
По-перше, хоча це і не є нашою основною історією, нам було цікаво звернутися до постаті Йогана Зега — використати його ім’я та біографічний контекст як певне тло. На цьому фундаменті ми вибудували власну сюжетну лінію, яка дозволяє трохи розкрити темні сторони людської природи. У певному сенсі це психологічна драма про вічну боротьбу добра і зла. Про внутрішній конфлікт, про спокуси й вибір — що зрештою переважить: кохання, гроші чи влада? Це історія про протистояння світла і темряви в людині й про те, яка зі спокус виявиться сильнішою.
Одну з головних ролей зіграв Володимир Дантес — людина не з акторської професії. Чому такий вибір і чи в результаті ви отримали те, що задумували?
Володимир ще на етапі кастингу дуже точно потрапив у цю роль. Ми розглядали різних кандидатів — як професійних акторів, так і людей без акторського досвіду. Було багато обговорень і дебатів у команді, але врешті-решт більшість підтримала саме його кандидатуру.
Наскільки відвертим і незвичним вийшов фільм навіть для Вас самої? Чи були моменти, які виходили за зону комфорту?
Це фільм-провокація, нестандартна історія, побудована не за класичними канонами драматургії. Для його сприйняття глядачеві важливо налаштуватися не на розважальний формат, а на більш глибоке, вдумливе занурення. Ми усвідомлювали, що для українського кінематографа це певною мірою новий продукт, хоча у світовому кіно такий підхід давно існує. Свій жанр ми визначаємо як артмейнстрим — поєднання авторського висловлювання з елементами попкультури.
«Кава з кардамоном» — ще один Ваш яскравий проєкт, який став успішним не лише в Україні, а й за кордоном, його навіть порівнювали з «Бріджертонами». Як Ви самі пояснюєте цей феномен?
Цікаво, що ідея «Кави з кардамоном» з’явилась у нас ще до виходу «Бріджертонів». Але, як це часто буває, подібні ідеї ніби витають у повітрі. Можливо, саме тому виникають паралелі: ми також працюємо в жанрі костюмованої драми, дозволяємо собі певну стилізацію й навіть перебільшення історичності. Тут ідеться не про документальну точність, а радше про художню правду — емоцію, атмосферу, інтерпретацію епохи. Думаю, саме через цю естетику нас і порівнюють.
Ви не просто акторка у цій історії, а шоуранерка і не приховуєте, що є фанаткою цієї історії. Чим «Кава з кардамоном» для Вас особлива?
Це історія жінки, яка пройшла глибоку трансформацію. Якщо в першому сезоні вона перебувала під впливом аб’юзивних стосунків, то тепер — все бере у власні руки. Вона більше не жертва обставин. Вона жінка, яка обирає діяти. Це по-справжньому феміністична ода для всіх жінок: про право на вибір, про силу змінювати своє життя самостійно, про внутрішню свободу. Водночас це історія про красиву Україну часів Австрійської імперії. Про нашу прогресивну, сильну, амбітну країну. Ми порушуємо важливі теми вибору: залишитись у «золотій клітці» й жити спокійним, передбачуваним життям чи наважитися на свободу, відповідальність і великі рішення. Окрім візуальної краси, це ще й надзвичайно складна виробнича робота. Масштабні зйомки на відкритій природі, велике залучення тварин, потужні екшн-сцени, які вимагали величезних ресурсів і сили всієї команди. Але передусім — це історія жінки, яка могла обрати комфорт і спокій у «золотій клітці», а натомість обрала свободу, країну й майбутнє для своєї держави. Вона обрала не легкий шлях, а шлях через бруд залізничних колій — і подарувала світові залізну дорогу.
У другому сезоні Анна вже зовсім інша — зріла, сильна жінка. Наскільки ця героїня близька Вам сьогодні?
Так, звісно, ця історія дуже мені відгукується. Передусім тому, що героїня створювалася з живого відчуття часу, адже режисерка Ірина Громозда надихалася сучасними жінками під час роботи над образом. Вона відгукується мені ще й тому, що світ змінюється — і жінки змінюються разом із ним. Сьогодні вони дедалі сміливіше відстоюють своє право на голос, на вибір, на власний шлях. І мені дуже близькі саме такі жінки — сильні, усвідомлені, ті, що не бояться брати відповідальність за своє життя. Ця історія перегукується зі мною особисто через внутрішню трансформацію героїні. Через її шлях — від залежності до свободи, від сумнівів до рішучості. Це про вибір не зручності, а сенсу. Не тиші, а дії. І в цьому я бачу головний меседж: жінка може бути ніжною й водночас сильною, може кохати, але не втрачати себе, може залишитися, але тільки якщо це її свідоме рішення. Саме тому ця роль і ця історія звучать сьогодні так актуально.
Для франківців цей проєкт особливий ще й тим, що там задіяний Олексій Гнатковський. Як Вам було на одному майданчику і чи відчували Ви ту саму «хімію», яку так добре бачать глядачі?
Олексій дуже професійна людина. Він поводиться по-дружньому поза майданчиком і дуже професійно на майданчику. Тому працювати з ним було легко й комфортно.
Ваші доньки теж з’являлися в кадрі. Чи хотіли б Ви, щоб вони колись продовжили Ваш акторський шлях?
Моя старша донька, Поліна, — справжня поціновувачка кіно. Вона навчається в артколеджі та вже знімає власні проєкти. До речі, її вже зауважив один із провідних акторських агентів у Великій Британії і зараз вона проходить кастинги для відомих режисерів. Щодо Зої — поки що важко сказати, який шлях вона обере. Чесно кажучи, я ніколи не мріяла про те, щоб мої доньки стали акторками. Це дуже непростий шлях і доволі жорсткий світ зсередини.
Як Ви ставитесь до того, що жінок в індустрії досі оцінюють через вік і зовнішність?
Мені загалом здається, що жінок досі, навіть у нашому столітті, часто оцінюють через призму зовнішності. Жінка має гарно виглядати, бути успішною, працювати, вести інстаграм і при цьому залишатися щасливою. Вона повинна все встигати, все поєднувати, відповідати очікуванням. І це, насправді, може бути як плюсом, так і мінусом. З одного боку, якщо жінка добре виглядає і слідкує за собою, — це її вибір і її сила. З другого — саме через це її можуть сприймати легковажно. Мовляв, якщо вона красива і доглянута, значить, несерйозна. І в цьому теж є певний парадокс нашого часу.
Кого Ви ніколи не зіграєте, навіть за великий гонорар?
росіянку, тим більше з антиукраїнською позицією.
Хто для Вас найсуворіший критик і хто водночас найбільша підтримка?
Можу сказати, що це моя мама. Вона завжди говорить чесно, навіть тоді, коли мені це може не подобатися. Але водночас я точно знаю, що від неї я завжди отримаю підтримку.
Стан, у якому Ви собі найбільше подобаєтесь — це … ?
Емоційної врівноваженості.
Чи є у Вас улюблені ритуали краси або догляду?
Найулюбленіше для мене — виспатися. Зранку або ввечері обов’язково приймаю ванну — це мій момент, коли можу побути наодинці з собою та своїми думками. Ранкова рутина включає догляд за шкірою обличчя, різноманітні масажі, спорт і правильне харчування. Але коли починається активна фаза роботи, для мене достатньо лише одного — виспатися.
Яке хобі Вас справді перезавантажує?
Перезавантажує мене відпочинок, коли можна хоча б один день не думати про роботу.
Що принципово тримаєте подалі від камер і соцмереж, залишаючи лише для себе й родини?
Особисте життя.
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
