Чесно зізнаюся, зазвичай відродження легендарних гуртів із новим фронтменом я сприймаю доволі скептично. Але визнаю: в цьому випадку стався ідеальний метч. А остання творча колаборація «Мертвого півня» з глибоко улюбленим мною Іздриком — узагалі попадання в саме серденько. Тому був би гріх не скористатися нагодою і не поговорити з голосом легендарного гурту сьогодні. Про хмільну поезію, рокерську душу та що дозволяє відчувати себе по-справжньому живим — в ексклюзивному інтерв’ю журналу «LIKE» розповідає український музикант, фронтмен гурту «Мертвий півень» Юрій РОКЕЦЬКИЙ.
Фото: Світлана БЛАГІТКО
«Мертвий півень» сьогодні — це продовження історії чи скоріше новий розділ?
Новий розділ старої доброї історії, майже легенди. І чудово, що вона продовжується. Так не багатьом вдається.
Коли ви стали фронтменом гурту, що було складніше: увійти в уже легендарний контекст чи дозволити собі бути собою?
Це було — як обітнути червоний або синій дротик годинникової бомби. Один невірний рух — і ти у пеклі. Мені здається, ми ще живі (усміхається). Якщо серйозно, — я про це не сильно задумувався, а більше сконцентрувався на тому, аби зробити класний альбом і тур для його презентації. В листопаді ми зарелізили лонгплей «Поезії хмільних дворів», а це вже 14-й по рахунку альбом «Півнів». До цього два роки плідно працювали на студії, видавали сингли, зробили «колаби» з Жаданом та Іздриком, великі концерти. Зараз готуємо новий фіт з Юрієм Андруховичем, який, до речі, презентували також на концерті в Івано-Франківську. Попереду — альбом з Іздриком.
Місько Барбара був для багатьох голосом гурту. Чи відчували цей тягар порівнянь?
І не тільки голосом, але й органічною частиною. За цим принципом ми і відновились — чиста органіка, де кожен чітко робить свою справу. Від порівнянь я не страждаю, а Міська досі із задоволенням слухаю.
Є відчуття, що публіка «Мертвого півня» подорослішала разом з гуртом чи вона щоразу інша?
Фото: Марія ДУДНІКОВА
Вона, якимось дивом, щоразу молодшає. Як казав Сашко Колман, публіка «Півнів» завжди молода. А тепер уявіть, яка енергетика в залі! Можливо, в цьому і феномен. Кожне покоління знаходить в музиці «Мертвого півня» щось своє.
Ваш останній альбом — «Поезії хмільних дворів» — це фактично розмова з поетами різних поколінь. Як знаходили тексти, які лягли на музику?
Сеанси спіритизму і спиртизму (сміється). Насправді, це концепт — вірші хмільної, буремної тематики поетів різних поколінь, які б торкали за живе. Є вірші столітньої витримки, як-от поезія Олекси Стефановича («Прага, 1930»), а є зовсім сучасна лірика, як у пісні «Література» поета Віталія Данищука. І всі вони дуже добре поєднуються. Можливо, в тому й секрет гурту протягом 36 років — завжди тонко відчувати поезію і знаходити справжні скарби серед неї.
Колаборація з культовим поетом Юрком Іздриком — це однозначно любов. Але наскільки вона була органічною особисто для Вас?
Ну, він ще більший цинік, ніж ми всі разом узяті. Як тут не спрацюватись? Я думаю, буде цілий альбом з Юрком, він у процесі постпродакшну. Зараз от пісня наша спільна пісня «Пригадай» «завірусилась» у соцмережах, значить, людям дуже відгукнувся і меседж, і наш тандем. Дружба «Мертвого півня» з Іздриком дуже давня, ще з 90-х, але зараз от зірки склались, щоб видати щось спільне.
Ви й сам не лише музикант, але й письменник. Як ці ролі впливають одна на одну?
Річ у тім, що я не справжній письменник, а більше біограф, дослідник і ентузіяст. Тому жодних протиріч з рок-звіздою тут немає. Інша річ, що, на відміну від справжніх письменників, написання книжок у мене забирає більше часу і зусиль, оскільки я лише освоююсь у цій царині.
У «Мертвого півня» завжди була ця трохи хуліганська, поетична рокерська душа. Наскільки вона близька Вам поза сценою?
Я от починав барабанщиком у панк-групі. Бився з «ментами» і падав у фестивальні вогнища. Про що мова (сміється).
Є межа, яку ніколи не переходите у публічності? Особисте життя, наприклад, за сімома замками…
Особисте життя — секрет, у кого воно є (усміхається).
Жіночої уваги Вам точно не бракує. Що ближче: любов сотень фанаток чи однієї, але тієї самої?
Одна, та сама. Тільки забув, як звати (сміється). Наразі так.
Філіжанка кави у неквапливому місті Лева чи у сповненому руху мегаполісі?
Глінтвейн, гори, сніг. Я люблю як затишні кнайпи європейського типу, так і ескапізм подалі від людей. Останнім часом більше приваблює другий варіант.
То все-таки рок чи джаз?
Чим складніше, тим ліпше. Хоча інколи дуже «кайфово заходить» і панк, і класика, і фольк, і багато іншого. Не обмежуйте себе.
Є музика, до якої Ви повертаєтеся роками, як до добре знайомого місця?
Все, що стосується ліверпульської четвірки, Роллінгів, Дорз і загалом 60-х років на Заході.
А пісня, під яку найкраще мовчати?
«Смарагдове небо».
І на останок: просте, але важливе — що для Вас зараз означає бути живим?
Відчувати цей бл…ський холод (сміється). А якщо серйозно, — бути в цій країні у найскладніший час, зі своїми людьми. Допомагати війську. Прорвемось обовʼязково!
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
