Здається, час над нею не владний, у всіх можливих сенсах. Хтось упізнає її особливий стиль і фірмовий тембр, знайомий ще з юності, а хтось відкриває для себе заново. Та є дещо незмінне – пісні, які вона створює, завжди сповнені щирості й глибоких змістів. Про внутрішні трансформації, присутність без фільтрів та красу, яка не залежить від цифр у паспорті, в ексклюзивному інтерв’ю журналу LIKE розповідає українська співачка, солістка гурту LAMA Наталія Дзеньків.
Ви уже понад 20 років на сцені. Що допомагає стільки часу тримати міцний звʼязок зі слухачами?
Знаєте, мені здається, що секрет не в кількості років, а в щирості, з якою ти ці роки твориш. Я завжди ділюсь з людьми тим, що в мені насправді є. Можливо, тому наш звʼязок зі слухачами не зникає, бо він не побудований на моді чи трендах. Люди відчувають справжність. До того ж я не боюсь змінюватись та не боюсь бути вразливою. І, мабуть, це саме те, що тримає нас разом стільки років, спільні емоції, прожиті моїми піснями.
В одному з інтервʼю Ви назвали себе «співачкою поза трендами». Що це значить?
Я завжди створювала музику разом зі своїм продюсером Віталієм Телезином інтуїтивно, тим, що у нас всередині, всупереч шаблонам. Саме через це ми стали популярними і зазвучали на всю країну та на всіх радіостанціях. Мої пісні – це не індустріальний мас-маркет, а живі пережиті історії. Вони торкають душу. Мені ніколи не було цікаво робити «як у всіх», бо тоді навіщо потрібна творчість?
Після паузи Ви повернулись із новими треками та глибшими змістами. Що стало точкою «перезапуску»?
Після 24 лютого в мене був стан повного «перезавантаження» та «акумуляції». Змінилось оточення, до того ж додалась волонтерська діяльність. Почали довкола з’являтись люди з історіями, про які хотілось писати. Пісню «Сильні люди» я випустила на початку війни та присвятила її всім нам, героїчним українцям. «Мій друг» – це композиція-сповідь і присвята всім моїм друзям, а «Тішу» – про силу українських жінок, які у найважчий час стали світлом та опорою для близьких.
Пісня «Тішу» – особлива, глибока, з дуже сильними образами жінок військових. Чи ця робота змінила вас внутрішньо? Як вона народилась?
Вона з’явилась в дуже особливий момент, коли я спілкувалася з багатьма жінками військових, волонтерками, з тими, хто теж воює, чекає, підтримує і тримає тил. Мене зачепило, як ці жінки не дозволяють собі зламатись. Вони підтримують, навіть коли самим безмежно важко. І ця їх внутрішня сила, за якою стоїть глибока любов, ніжність та віра, мене не відпускала. Саме так і народилась ця пісня. Це був не тільки творчий процес, треба було прожити кілька чужих життів одночасно. Після цієї пісні я стала ще уважнішою до того, що стоїть за мовчанням.
Чи є у Вас пісні, які Ви не випустили, бо надто особисті?
Є, і не одна. Я їх не випустила поки що. І це не через те, що вони надто особисті. Всі особисті, наразі вони чекають свого часу, назву це так. Можливо, деякі з них увійдуть до нового альбому або я буду видавати їх посинглово.
Ви – публічна, але не надто «медійна». Це Ваш захист?
Ні, це не захист, мене ніколи не приваблювала гра у шоубіз. Я не живу заради інфоприводів, хочу ділитись з аудиторією тільки важливим. Це мій простір, і я дуже ціную, що маю змогу бути в ньому собою. Нецікаво бути «всюди», важливо бути там, де є сенс. Я не боюсь пауз, не боюсь мовчання. Бо коли говорю, то маю що сказати, мені ближча присутність, ніж публічність.
Чи відчували Ви коли-небудь самотність у популярності?
Так, відчувала. Тоді, коли ти отримуєш те, що хочеш, навколо тебе зʼявляється багато людей, але дуже мало справжніх. Всі щось очікують, щось хочуть, щось планують на тебе. А тобі треба живого, легкого спілкування та підтримки. Це дуже дивне відчуття, коли ти нібито в центрі подій, але ніби на іншій планеті. Можна мати все і не мати нікого, з ким поділитись особистим. Зараз я інакше ставлюсь до цього. Навчилась не заповнювати тишу людьми, які нічого не дають. Краще менше, але по-справжньому. І краще бути одній, ніж у фальшивому оточенні.
У що вірите, коли все йде не за планом?
Я вірю у свою внутрішню силу, вона мене ніколи не зраджувала. Вірю, що кожна ситуація не випадкова. Те, що здається провалом, часто виявляється поворотом до чогось важливішого. Я навчилася довіряти Всесвіту, навіть коли буває важко. Бо саме у найтемніші моменти народжуються найчистіші відповіді. Іноді світ навмисно зупиняє нас, аби ми нарешті почули себе. Я переконана: життя нас не руйнує, а формує, і якщо щось не склалося, значить має статись якнайкраще для тебе.
Чим «підзаряджаєте» себе внутрішньо?
Лісом, морем, прогулянкою на самоті або з коханим та нашими собачками. Розмовою з мамою чи з друзями, де є взаємовіддача, підтримка, гумор та навіть мовчання. Найпотужніше джерело енергії для мене – це природа, ліс, біля якого я живу, у ньому і спів пташок, і дикі тварини, навіть тиша від дерев уже за мить може мене внутрішньо «перезарядити».
У чому Ваш секрет молодості?
Я впевнена, що молодість – це не вік, а стан, мій секрет саме в цьому. Я не женусь за часом, вмію жити і слухати себе. Також дотримуюсь здорового способу життя, правильного збалансованого харчування, займаюсь йогою та фізичними навантаженнями. Не тримаюсь за те, що вичерпалось, і не тримаю біля себе людей, поруч з якими в’яну. Головне – це стан душі, якщо вона світиться, це видно в очах та у зовнішності. Молодість не в цифрах, а в тому, як ти відчуваєш цей світ, саме тому він дає мені такий приємний фідбек.
Чи маєте незмінні beauty-звички, яких роками не зраджуєте?
Мої beauty-звички досить прості, але стабільні. Я завжди знімаю макіяж перед сном за будь-яких обставин. П’ю багато води, відмовилась від кави, цукру, борошняних виробів та не зловживаю косметикою, бо шкіра має дихати. Обов’язковий щоденний стабільний восьмигодинний сон і тиша. Головне – мати внутрішній спокій, він кращий за будь-яку сироватку чи детокси, коли організм у балансі, то це видно одразу.
Без чого Ви «не вмикаєтесь» зранку?
Без внутрішньої тиші й повноцінного відчуття щастя. Я не беру до рук телефон одразу після пробудження, даю собі хвилин 10-15 просто побути в собі, зі своїми думками, з відчуттям тіла. Лише потім ранкова зарядка, вмивання та сніданок. Так день починається без зайвого шуму всередині.
Ви родом з Франківська. Як часто тут буваєте?
Франківськ – це моє коріння і тут живе моя мама. Я стараюся приїжджати сюди раз на два-три місяці. Нещодавно завітала там на благодійний захід з виступом, вдалося виручити 2000 доларів за марку, підписану самим автором крилатої фрази «русскій воєнний корабль…». Ці кошти я передала на підтримку наших прикордонників, зокрема на FPV-дрони для них.
Одного разу Ви вигулювали собак у тутешньому притулку. Що значить цей контакт з тваринами?
Для мене це дуже щирий та важливий взаємоконтакт, без слів, емоційно. Тварини завжди відчувають, хто ти є насправді, вони реагують на твою енергію. Прогулянка з собакою з притулку дуже швидко ставить все на свої місця. Коли ти поруч із тваринкою, яка пережила зраду чи втрату дому, але все одно довіряє, це неймовірно зворушує. Ти ніби заново вчишся простих речей – довіряти і відчувати.
Які три речі тримають Вас зараз у житті?
Любов, сцена та віра.
Що таке «справжність» у часи Instagram і штучного світла?
Це коли ти маєш сміливість бути не ідеальним та не підганяєш себе під шаблони, прикриваючи свою сутність масками. Нікому нічого не доводиш, бо знаєш, хто ти. Справжність – це відчувати і показувати себе тим, ким ти є. В цьому – свобода. Інакше тоді для чого ми живемо?
Розмовляла Наталія ЛОЗОВИК
