Кожна з нас у певний момент відчувала, що потребує змін. Втома, брак енергії та відчуття повної апатії й невдоволення своїм життям — усе це маркери, які чітко вказують на те, що пора рухатись далі. Попри всі страхи та перестороги. Чому так важливо почути себе і де знайти підтримку, розповідає жіночий коуч, бізнес-ментор та авторка щоденника для жінок «Бізнес-план на життя» Олександра Приходько.
Як жінка може знайти впевненість у своїх силах і розкрити свій потенціал?
Упевненість не просто «з’являється» як намагання полюбити себе. Ти не просто «виростаєш» у впевнену жінку, а йдеш до цього через труднощі. Потенціал — це теж не якась особлива суперсила, дана не всім. Це те, що ховається під усіма твоїми страхами, болем, втомою. І коли ти знаходиш у собі сили зробити хоча б один крок вперед, — ти вже починаєш його розкривати. Впевненість народжується через дії. Це твоя здатність рухатися вперед, навіть якщо тобі боляче, навіть коли ти не хочеш більше боротися. Щоб розкрити свій потенціал, потрібно дозволити собі падати й підійматися без сорому. Як тільки ти це зробиш, ти відчуєш: ти не просто жінка, яка існує, ти — жінка, яка створює. Ти — творець свого життя. І це тебе буде підтримувати.
Яку роль відіграють емоційна грамотність і стійкість у процесі прийняття важливих рішень?
Емоції — це як компас, який дає нам напрямок. Проблема в тому, що жінки часто бояться своїх емоцій. Нам кажуть: «Не плач, не злись!». А я кажу: «Вчіться сприймати ці емоції як частину себе, а не як щось, що маєш замовчати або «контролювати». Емоційна грамотність — це не тільки знати, що відчуваєш, це вміння реагувати на свої емоції й приймати рішення, не боячись почуттів. Я навчилася сприймати емоції як сигнал: якщо я злюсь, — це означає, що мої кордони порушені. Якщо я відчуваю біль, — це сигнал, що щось не так у моєму житті й маю визнати це. Я перестала боротися з емоціями та почала використовувати їх як інструмент. Ти хочеш брати відповідальність за своє життя? Почни з того, щоб почути свої емоції й зрозуміти, що вони тобі кажуть.
Наскільки важливо мати підтримку і наставника?
Я довго не вірила у наставників. Думала, що повинна все робити сама. А потім зрозуміла: підтримка — це не слабкість, а сила. Я б не впоралася сама, і, чесно, нікому не потрібно соромитися визнати це. Потрібно вчитися ставити запитання і просити про допомогу, не боячись виглядати слабкою. Наставник не повинен давати всі відповіді. Він має допомогти тобі побачити твої власні.
Коучинг може стати ресурсом рухатися вперед?
Коучинг — це не про мотиваційні промови й не про «ти молодець, давай ще!». Це про жорстку чесність. Про те, щоб допомогти жінці нарешті почути саму себе. Коучинг — це процес, коли ти починаєш чути свої бажання, а не чужі. Коли ти більше не живеш життям, яке тобі нав’язали. Тобі не дають готових відповідей. Коуч не жаліє і не втішає. Він змушує подивитися в дзеркало і побачити правду. Коучинг не працює, якщо ти не готова діяти. Я не прийшла в коучинг, бо хотіла стати «мотиватором», а тому, що сама знаю, що таке потрапити в безвихідь і не бачити виходу. Можливо, ти зараз теж у точці, де все розмито і немає відповіді. І якщо ти не знаєш, з чого почати, — почни з чесного питання до себе. І дозволь собі нарешті почути його відповідь.
«Простір змін без тиску» і «не токсична мотивація» — про що йдеться?
Я ненавиджу фрази типу «Просто стань кращою версією себе!» або «Якщо ти ще не там, — значить ти мало стараєшся». Це не мотивація, а знущання. Не токсична мотивація — це коли тобі кажуть: «Ти вже достатня», ти вже варта любові, ти вже маєш силу, навіть якщо здається, що ні. «Простір змін без тиску» — це коли тебе не змушують «досягати», не змушують «бути кращою», а дають можливість знайти свій шлях.
То які кроки мала б зробити жінка, яка справді хоче стати героїнею свого життя?
Я не вірю в казки, де героїню рятує принц. У моєму житті, коли було найгірше, нікого не було. І в той момент я зрозуміла: жінка, яка хоче бути героїнею свого життя, має діяти. Навіть з тремтячими руками та з розбитим серцем. Для початку треба перестати чекати рятувальника. Я сама довго вірила, що хтось прийде і «виправить» моє життя. А потім зрозуміла: поки я чекаю, — життя проходить. Також важливо сказати собі правду, без фільтрів. Що мені подобається? Що мене нищить? Яких людей я тримаю поруч тільки тому, що боюсь самотності? Це боляче, але без цього ти живеш у чужому сценарії. Наступне — визнати, що страх буде завжди. Я боялась втратити всіх. Боялась осуду. Боялась бути «не такою». Але діяла. Не тому, що не боялась, а тому, що втомилась від болю, який давало мовчання. Треба закрити двері туди, де тебе не цінують. Навіть якщо з того боку благають залишитись. Знецінення — це отрута. І, ні, любов не лікує, якщо тебе топчуть. Завжди треба робити вибір на користь себе. Не пояснювати. Не виправдовуватись. Не просити дозволу. Просто встати й сказати: «Тепер я обираю себе». Героїня — це не та, що завжди сильна. Це та, що не зрадила себе, навіть коли світ навколо тиснув. І вона вже є у кожній з нас, просто пора нагадати їй, хто вона.
реклама
