Амбіції минулого

0

За останніх півстоліття відбулося, створилося, а згодом знищилося стільки всього, що важко й уявити. Величезні фабрики і заводи, вражаюча розбудова міст і нові наукові проекти, які віщували світле майбутнє без жодних негативних наслідків. А ще був спорт – масштабні змагання міжнародного класу та видовищні поєдинки, які не залишали байдужими навіть затятих шанувальників домашнього відпочинку. І все це спостерігалося не лише у столицях чи мегаполісах. Чимало досягнень минулого, а згодом і розчарувань відчув на собі й Івано-Франківськ.

  Спортивні досягнення

Після Другої світової війни спортивна спільнота здригнулася від потужного реву двигунів: у моду ввійшов мотокрос – гонки на мотоциклах по бездоріжжю на спеціально підготованих трасах. З року в рік набуваючи все більшої популярності, цей вид змагань утвердився і на теренах СРСР. А враховуючи природні особливості місцевості, Прикарпаття просто не могло залишитися осторонь. Тому вже з кінця 50-х років мотокрос почали активно розвивати на Вовчинецьких пагорбах. І настільки успішно, що через деякий час, у 1965 році, сюди на поєдинок з’їхалися гонщики з різних куточків Радянського Союзу. У газетах писали, що змагання зібрали нечувану кількість спортсменів та глядачів. Автобуси курсували з Івано-Франківська через кожних 5 хвилин і ледве встигали перевозити всіх охочих. Єдине, що могло би зіпсувати заїзд, – це погода. Але й тут пощастило – в останній момент визирнуло сонце.

 

Не відставало у спортивному напрямку і міське озеро. З яких тільки приводів не збиралися впродовж років на його берегах сотні іванофранківців! Зокрема, й аби поспостерігати захопливі гонки, коли на головній водоймі Івано-Франківська відбувалися змагання з водно-моторного спорту на 10-кілометровій дистанції. Одне з них навіть приурочили до дня Військово-морського флоту. Тому немає нічого дивного, що озеро нерідко називають тутешнім морем.

 

Музей під водою

Втім, траплялися водойми і значно більші. У 60-х роках в області будували промисловий гігант – Бурштинську електростанцію, а разом з нею народжувалося справжнє море. До спорудження греблі залучались усі, хто тільки міг. А на сторінках «Прикарпатської правди» детально висвітлювали етапи будівництва і буквально рахували дні до відкриття станції. Та нікого, мабуть, особливо не хвилювало, що під час створення водойми мешканці, чиї домівки потрапляли в зону майбутньої акваторії, змушені були переселитися задля грандіозної мети.

До речі, під час створення Бурштинського моря воно затопило заплаву річки Гнила Липа і почало розмивати нові береги, що призвело до несподіваної знахідки. На піщаному дні озера утворилися два невеликих своєрідних «археологічних музеї». Там виявились рештки ліпного і гончарного посуду, кремнієві і металеві знаряддя. Як свідчить газетна публікація, попереднє вивчення артефактів засвідчило, що ці поселення багатошарові: знайдений посуд та інші предмети належали до III-V, VII-IX, XII-XIV століть нашої ери.

Без думки про лихо

 

Та що там археологічні знахідки! Справжньою скарбницею на той час для прикарпатців, як описувалося на сторінках газет, був Домбровський кар’єр. Схоже, що про шкоду для довкілля тоді ніхто і не замислювався, так само як і про можливу зупинку виробничих потужностей в майбутньому. І навіть якщо здогади про потенційне екологічне лихо були, про них не інформували широкі верстви населення. Виглядало так, що вигоди від видобутку калійних руд перевершать усі сподівання. Одна зі статей у «Прикарпатській правді» називалась «З поглядом у завтра», а про жодні ризики навіть не йшлося. Коментарі, як то кажуть, зайві, адже пряма мова з минулого говорить сама за себе: «Щоб відкрити скарбницю природи, яка наділила Прикарпаття унікальними запасами калійних руд, треба викувати чарівний ключ – ввести в дію Домбровський кар’єр та шахту «Ново-Голинь». На Домбровському кар’єрі, там, де ще сьогодні виграє хвилями штучне озеро і завзяті купальники сповнюють його чашу бадьорим гомоном, восени загудуть потужні насоси. Вони осушать басейн, і вперше у світовій практиці калійні руди добуватимуться відкритим способом. І все ж основна маса лангбейніто-каїнітової породи добуватиметься шахтним способом».

 

Місцеві негаразди

Та поки будувалися електростанції, моря та тривали спортивні поєдинки, халепа традиційно крилася у дрібницях. Комунальне господарство Івано-Франківська у той період, схоже, потерпало від бездіяльності влади. Принаймні, якщо вірити газетним публікаціям. Чимало нарікань з боку громадян викликав міський парк, де нібито знищували галок і граків замість того, щоб кудись їх переселити. Також ніяк не намагалися привабити на зелені алеї корисних птахів, скажімо, соловейків. Крім того, не вирощували дерев цінної породи. А несанкціонована торгівля підакцизними товарами, вочевидь, допікала мешканцям і півстоліття тому. Адже, крім озеленення парку, пропонувалося також заборонити там продаж алкогольних напоїв. 

 

Ольга РЕГА

За матеріалами газети «Прикарпатська правда» (1965 рік)

Share.